З 10 по 16 жовтня у театрі кіно «Люм’єр» у Франківську пройшов фестиваль «Дні українського кіно». Глядачам представили сім стрічок, дві з них франківці побачили першими – «З України до Голлівуду» та «Східняк».
Організаторів у фестивалю аж п’ять – управління культури ІФ ОДА, «Люм’єр», Агенція регіонального розвитку, кінокомісія області та навчально-методичний центр культури і туризму Прикарпаття. Відкрили свято гучною прем’єрою фільму «Захар Беркут», пише Репортер.
Конкретної логіки чи регіональної прив’язки презентовані фільми не мали. Однак усі стрічки збирали повні зали охочих, які потім ще довго не відпускали запрошених гостей. Станіслав Сукненко, режисер фільму «З України до Голлівуду», каже, був приємно вражений уважністю публіки.
«Хоч авдиторія зібралась зовсім молода, вони досиділи до кінця, а потім ще довго не відпускали мене, розпитували про деталі зйомок. Навіть розрізняли, хто з акторів кого озвучив. Це було дуже приємно і, чесно кажучи, – неочікувано», – говорить режисер.
10 жовтня відбувся круглий стіл представників кінокомісії, міської влади та преси. Обговорили нещодавні зміни до закону «Про державну підтримку кінематографії», перспективу більшого включення Прикарпаття в українське кіно та пов’язаний з ним туристичний потенціал області. Зійшлися на тому, що Івано-Франківщина є привабливою для кінематографістів своїм природним потенціалом та історичною спадщиною.
«Люди не живуть реальністю, люди живуть міфами. Кіно є найпотужнішим інструментом їх продукування, – говорить письменник Володимир Єшкілєв. – Часи літератури проходять. Вона стає мистецтвом технологічним, додатком до кіно. Тому єдиний спосіб якісно представити образ України в світі – це творити якісне українське кіно. Я бачу наш край майбутнім Голлівудом, який буде продукувати український міф».
Хлопці, ви повернулися! Як у Франківську студенти грали німців у кіно (ФОТО)
Єшкілев вважає, що нині найпотужнішим міфом Прикарпаття є Олекса Довбуш.
«Якщо зробити правильного Олексу, а не дешево-провінційний варіант дядька з барткою, запросити на роль актора-зірку. Хоп! Тут якраз і виникає магія міфу, – каже письменник. – Це наш архетип Робін Гуда. Шляхетний розбійник, який протистоїть корумпованим чиновникам. Це класно, бо ми можемо творити смисли, перетворювати їх в образи і заходити на глобальний ринок. А без цього ми залишимося нецікавою провінцією, в якої немає майбутнього».
Популяризація Прикарпаття через кіноіндустрію потягне за собою цілу низку економічних зрушень, вважають кіношники. Зокрема, регіон стане більш привабливим для туристів.
«Сьогодні одним із форматів популяризації фільмів є створення турів по місцях зйомок. У Хорватії зняли кілька сезонів «Гри Престолів» – і туристичний потік у країну зріс на 50 %. Чорнобиль – так само, хоч це й не наша ідея», – говорить ексголова Держкіно Пилип Іллєнко.
Його думку продовжує Віталій Передерко, голова управління туризму ОДА. «Кінотуризм є одним із семи напрямків, важливих для нашої області. У нас є природа – це добре, – каже Передерко. – Та коли я починаю говорити з бізнесом, то усвідомлюю, що вони не бачать кінотуризм перспективним. Вони дивляться з точки зору продажів. Внутрішній туризм в Україні в принципі важко продати, бо наші здебільшого подорожують без залучення турфірм».
Анничка і кіно. Ласкурійчуки з Верховини розкажуть, як то жити на знімальному майданчику (ФОТО)
Пилип Іллєнко розповідає, що нині є великий попит на «не столичне» кіно.
«Творчий та інтелектуальний процес на 95 % зосереджений в Києві. Кіноглядач – 60 % теж у столиці. Крім фільмів Дзідзьо, де 60 % дає Галичина – це регіональний характер конкретної зірки, яка має тут більшу популярність. Кінопроцес народжується не там, де геніальні люди, а там, де його можна втілити, де є ресурс людський і технічний».
Власне в цьому і полягають основні зміни до закону «Про державну підтримку кінематографії». Відтепер можливе створення при міських, селищних радах кінокомісій, які фінансуватимуться з місцевого бюджету. Такі зміни, на думку законотворців, спростять знімальний процес «виїзного кіно» й допоможуть розвивати регіони.
Доцільність подібних змін бачить і продюсер Олег Щербина: «Якщо Держкіно виділяє на фільм 25-30 млн грн, то, щоб зняти «виїзний фільм», мені одразу потрібно відмінусувати кілька мільйонів на відрядження. Техніка, перевезення людей, добові. Тому я з Києва не поїду! В Європі існують регіональні фонди, вони – як рибалка. Там закидають гачки, допомагають з проживанням, харчуванням. Є статистика, що на одну вкладену владою гривню буде не менше семи, витрачених в регіоні. Це допоможе Франківську швидше інтегруватися в центральні процеси кіноіндустрії».
Крім надходжень до бюджету, подібна співпраця відкриє двері у велике кіно багатьом місцевим акторам, яким поки що важко зреалізуватися поза межами театру.
Говорили і про неприємне. Зокрема про критику художнього історичного кіно в соцмережах.
«Не думайте, що я адвокат. Я деякі фільми оцінюю досить стримано, але люди розводять зраду там, де її нема, – каже Пилип Іллєнко. – Наприклад, відбуваються зйомки фільму «Червоний». Герої в гримі, в костюмах. Викладаємо фото в соцмережі як елемент промо. І тут набігають «фахівці», починають кричати – як це упівці у тєлогрєйках і шапках ушанках можуть бути?! Відразу питання: «Ви взагалі читали, про що фільм?». Дія відбувається в Сибіру, де герої сидять у таборі. Вони не ходили там у гуцульських одностроях, та й у Карпатах вони воювали в чому було».
Презентовані на фестивалі стрічки «Захар Беркут», «Гуцулка Ксеня» теж можна вважати міфотворчими. Вони не мають жодного історичного підґрунтя, однак творять гарну картинку, яка, у свою чергу, формує образ України.
«Це абсолютне фентезі, і немає ніякого значення, чи відповідає це історичним подіям, має значення лише – як знятий фільм!» – вважає Володимир Єшкілєв.
Автор: Тетяна Скоропляс
Comments are closed.