Закриття театрального сезону в обласному театрі ляльок відбулося 21 червня. Проте 3 липня переповнена зала відкрила для себе щемливу єврейську історію Надія Шегда Всю свою багатовікову історію ляльковий театр був мистецтвом і насолодою для дорослих. Проте у радянські часи акценти невиправдано змінилися, і нині все виглядає так: де лялька, там театр для дітей. Проте час розставляє все на свої місця, і сучасні режисери все ж таки вирішили взятися за повернення до лялькового театру дорослого глядача.Таке відродження успішно розпочалося і у франківському академічному театрі ляльок ім. Марійки Підгірянки. Третя вистава для дорослого глядача, яку лялькарі подарували містові, – «Скрипаль на даху» за твором Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник».
Цікава молодь
П’єса Шолом-Алейхема послужила матеріалом для багатьох театрів світу. Проте франківський ляльковий взявся за таку постанов-ку вперше. Ініціатива прозвучала від білоруського режисера Дмитра Нуянзіна, з яким колектив уже працював (постановки «Пан Коцький», «Коли ще звірі говорили», «Егле – королева вужів»), а тому довірився. Актори навіть проходили кастинг, який у театрі був влаштований вперше.
За словами Нуянзіна, актори нашого театру (з-понад 20‑ти театрів всієї України) – це єдина трупа ляльковиків, у якій всі співають. Саме тому він вирішив поставити мюзикл в Івано-Франківську. Досвід роботи Дмитра – 15 років, упродовж яких він поставив 90 вистав.
Твір дуже складний, за нього візьметься навіть не кожен драмтеатр. Так твердили в один голос директори з інших лялькових театрів західного регіону, яких запросили на прем’єру. До речі, «Скрипаль на даху» став для міста подією. Те, що колектив спромігся на таку постановку, свідчить про потужний акторський потенціал. Про це після вистави говорили колеги з драматичного театру.
Дуже цікава режисура, гарна музика, багато різних костюмів, ляльки – від вертепних 12‑ти сантиметрових до чотириметрових. Та найголовніше – 13 акторів, вісім з яких – молоді. «Хоча зі старшим поколінням ми розуміємося з півслова, працювати з молодими особливо цікаво, – каже хормейстер Любов Литвинчук. – До речі, у тріаді художник-режисер-хормейстер необхідно досягти однодумності ще тоді, коли вистава у процесі. Тільки тоді результатом буде єдине цілісне бачення постановки».
Стати іншим
Сценічна дія відрізняється від життєвої тим, що формується, коли є установка не на реальну, а на уявну ситуацію. Відштовхуючись від власної психологічної природи, актор змінює деякі суттєві характеристики своєї особистості. Самі актори кажуть, що багато життєвих складностей, негараздів чи навіть трагедій розкривають внутрішні резерви, що згодом виливається в роль і саме переживання цього додає їй потужності.
Часто символічні образи у виставах – це способи вирішення внутрішньо психологічних конфліктів. Не випадково, мабуть, в руках у Тев’є-молочника, головного героя мюзиклу, в момент непростого вибору з’являється маленька лялечка. Лялька – ніби помічник-посередник між його почуттями і тим устроєм життя, якому Тев’є не може зрадити.
Є ще одна особливість гри, яка полягає в тому, що, залишаючись собою, актор повинен стати іншим. Перевтілитись. Особливо це можна спостерігати у виставі, де «грають» ляльки. Тут актор іноді змушений вийти з ролі ляльки і миттєво прийняти роль зовсім іншого персонажа, навіть заговоривши іншим голосом.
Тев’є-філософ
Свого часу в Україні блискуче зіграв Тев’є Марко Крушельницький. Наступним став Богдан Ступка. Талановито грає роль Тев’є у нашому ляльковому театрі Любомир Йосифів.
Тев’є, цей непоказний єврей став уособленням душевної чистоти, життєвої стійкості та мудрості свого народу. Він говорив: «Господи, владика небесний! Як мудро ти світом своїм управляєш! Ось створив ти Тев’є і створив, наприклад, коня, і в обох у них одна доля на світі. Тільки людині мову дано і вона може душу вилити, а кінь – що він може?» Коли прийшов час залишати свій дім, де віками жив рід Тев’є, він так відповів дочці Цейтл на її запитання «Куди ж ми підемо, тату?»: «Підемо, куди очі дивляться, куди всі йдуть! Що з усіма буде, те і з нами»…
Звучання хорів і масові сцени, статика, що переходить у танці, єврейський колорит, що прозоро відчитується у поведінці і репліках акторів, ритуали весілля, обрядовості – все виказує давню, дещо забуту, але вічну тему єврейства.
«Скрипаль на даху» – особлива вистава. Добра, сильна, правдива. Залишається сподіватися, що разом з нею глядачам відкриється нова сторінка історії міста, яке колись населяли, розбудовували, окультурювали євреї.
Comments are closed.