Євгенія Ступ`як У вівторок, 12 травня, в культурно-мистецькому центрі «Є» відбулася творча зустріч з Олександром Ірванцем. Для тих, кому потрібно представлення, Ірванець – відомий поет, прозаїк, драматург, перекладач. Мешкає у Рівному. Перш за все, знаний як сатирик, автор роману «Рівне/Роно» та підскарбій літературного угрупування «Бу-Ба-Бу».
Олександр Іранець у Франківську опиняється не часто, тому всім присутнім хотілося взяти від зустрічі по максимуму. На жаль, максимум у формат вечора не вліз. Тож доводилося автору кавалками розказувати про стару поезію, нові переклади, шкільну програму, рекламувати книги та розважати аудиторію.
Роль модератора зустрічі справно виконував Тарас Прохасько. На початку письменники чемно й ненароком обмінялися компліментами. Прохасько представив Іранця, не оминувши всі його заслуги, Ірванець натомість назвав Прохацька найкращим івано-франківським письменником. Та зроблено це було з гумором і цілком по-товариському. Таких, як ці двоє, важко уявити за проголошенням пафосних нещирих речей.
Ірванець розпочав зустріч, відштовхуючись від тих книг, які були в наявності у книгарні. Наголосив, що їх тут катастрофічно мало, – тільки дві. Довелося розповідати про те, що було. «Преамбули і тексти», видані ще у 2005 році, Ірванець «доповнив» віршем, який мав би бути у збірці, але туди не потрапив. Це рядки приурочені 1 травню 2005 року, коли свято пролетарів співпало з Великоднем. Запам’яталося найвлучніше – закінчення: «Христос Воскрес, пролетарі єднаються, серця і яйця б’ються в унісон».
Із собою автор привіз дві книги перекладів. За словами самого Ірванця, він перекладає те, що хотів би написати сам, але що вже кимсь написано. Отож одна книга – переклад польського драматурга Януша Ґловатського, в якій той розповідає про своє життя. «Рекомендую, старався», — запевнив Ірванець. Друга — книжка дитячих віршів росіянина Олега Григорьєва — поета, який закінчив своє життя бомжуванням і на якого з трибуни на з’їзді письменників гримав сам Михалков, мовляв, не можна таке писати для дітей.
З не надто давнього і за тематикою інтернаціонального Ірванець продекламував такий собі гімн українсько-білоруської дружби, присвячений поету Анджею Ходановічу. Оскільки наприкінці вірша на словах «Нас об’єднує спільний душевний щем, обнімімося як хохол з бульбашем» автор по ідеї мав обійматися з Ходановічем, роль білоруського поета довелося виконувати Прохаську.
Звісно, не обійшлося того вечора й без старої доброї «Травневої балади» («я ще існую, бо я ще люблю милу мою санітарочку Раю і мокру – під нею – вітчизну мою»), та існуючих стосунків між членами «Бу-ба-бу».
Загалом зустріч була веселою, та й уявити інакше було не можна. Бо Ірванець завжди тримає на собі увагу публіки, вміє смішити, часом зовсім несподівано. Для прикладу, назвавши того вечора Андруховича, який тільки-но увійшов, — Степаном Григоровичем Пушиком.
