Світ населений фетишами. Якщо врахувати, що практично кожна людина зазвичай має кілька речей та образів, що їх використовує в ролі «домашніх божків», то фетишів – мільярди.
Вони складають цілий світ, що живе своїм життям, пише Володимир Єшкілєв у Репортері.
Значна його частина перебуває у тій темряві, де ховають дрібні і стидні особисті прив’язаності. Менша частина світу фетишів виставлена на продаж. Люди думають, що купують і продають ужиткові речі. Насправді вони купують і продають фетиші.
Саме слово «фетиш» виникло при перекладі з португальської на французьку. До португальського означення чаклунського предмету – fetico (зроблене заради пороблення) – нащадки галлів причепили свистяче закінчення й вийшло слово, котре позначує речі, що здобули владу над своїми творцями або власниками.
Коли персональний фетиш владарює над певною особою, ми кажемо про людську слабкість, прикрий життєвий випадок або ж про спадок язичництва. Коли світ фетишів владарює над світом людського, філософи чомусь згадують «пізній капіталізм». Хтось скаже, що ті філософи – ліваки. А інший запитає: «А що, колись було інакше?».
Щоб побачити колективний тріумф фетишів над людьми, достатньо вийти на вулицю рідного міста. Вузькою вулицею колишньої фортеці Потоцьких повзе «тягучка» з десятків авто. Ледь не половина з них – дорогі брендові машини. Мало придатні для маневрів у провінційному місті з невирішеною шляховою логістикою. Й ще менш придатні для тих доріг, що навколо міста.
Зрозуміло, що, в даному випадку, вулицею їдуть не транспортні засоби, а фетиші. Головне завдання яких полягає не в перевезенні господарів, а в демонстрації соціального статусу або ж просто понтів. Й це стосується не лише авто, але й практично всього речового набору, що супроводжує сучасну людину. 80 % вартості, що закладена в товари, формується не реальними потребами, а трендами.
Відповідно, сучасна економіка давно вже забула імперативи доби виживання. Її формує не раціональне, а шизоїдне та параноїдальне. В цій економіці циркулюють не товари, а бренди – маркетизовані фетиші. Якщо ж згадати, що економіка, хоч-не-хоч, формує всі соціальні надбудови, то ніхто нині й не сперечається, що сучасні політика і культура вже давно не функціонують як майданчики раціонального.
І політика, і культура тепер описуються виключно як велетенські «машини бажань». Як суспільні механізми для формалізації маячні та демонстрації понтів.
Головне послання фетишизованої політики і фетишизованої культури: «Ми зробимо так, щоби ваші стидні збочені вологі нічні фантазії матеріалізувалися, набули товарної форми і ви могли б їх у нас купити». Це послання кожного разу загортається в різні папірці та прикрашається різними бантиками. Проте суть його залишається незмінною. Якщо це направду «пізній капіталізм», то в цьому означенні головним словом є «пізній».
Адже маленьким «машинам бажань» властиво зливатися в більші, відтак у ще більші. Й вже не далекий той обрій, на якому підноситься вселенська Машина Бажань, готова за розумну плату створювати віртуальні персональні світи, де їхній власник відчує себе всевладним божеством. Персональні світи на кожний смак. Персональні світи, готові до здійснення найбрудніших та найдикіших мрій.
А це вже змушує згадати слова покійного мислителя: «Дайте нікчемі інструменти Бога і ви зрозумієте, наскільки крихкою є реальність». Сьогодні, коли в руках малих світу сього лише смартфони та ігрові приставки – ми на півдорозі. Але «машини бажань» невпинно зливаються. Їх не зупинити.
Comments are closed.