Надія Шегда Серія книг, яку презентує об’єднання «Моє місто» та видає «Ліліея НВ», минулого тижня поповнилася ще чотирма примірниками. Під час презентації 27 листопада в арт?кафе «Химера» краєзнавці «вивели у світ» нові та напівзабуті старі історичні розвідки про історію Івано-Франківська.
Авторська книга Зеновія Федунківа «Герби Івано-Франківська (Станиславова)» — геральдико-краєзнавча робота, в якій систематизовано греби міста з часу надання йому Магдебурзького права і до сьогоднішніх днів. З цієї розвідки через призму геральдики вимальовується історична дійсність. Цікавою є думка автора про необхідність редагування зараз діючого герба відповідно до канонів геральдики та первинного зразка.
Інші три презентовані книги, упорядковані Іваном Монолатієм. Це «Станиславів у часи Західно-Української Народної Республіки», де на прикладі ЗУНР показано двоякі процеси державотворення. З одного боку — радість та піднесення, з іншого — спогади сучасників, з яких видно безвідповідальне ставлення ватажків до новоствореної держави. Видання проілюстроване 50 афішами про ЗУНР і ті чи інші події нашого міста в часовому проміжку листопад 1918 — травень 1919. «Свято стрілецької дивізії «Галичина» у Станиславові 11 липня 1943 р.» — документальними свідченнями тогочасної періодики, спогадами безпосередніх учасників Листопадового Зриву вимальовує тільки один день з життя міста. І третя книга, авторства Ч.?Хованця, «Вірмени у Станіславові в XVII?XVIIІ століттях».
На презентації гості мали можливість побачити ще одну книжку, щоправда, поки що тільки у макеті, — це видання «Івано-Франківський Некрополь», упорядковане Михайлом Головатим. Про те, що бачимо щодня, але чого не розуміємо, тому що не знаємо — про Меморіальний сквер, могили, які ще збереглися у ньому, і людей, які в них поховані.
Засноване у травні 2007 року «Моє місто» — це об’єднання дев’яти людей, котрі намагаються висвітлити історію Станиславова такою, якою вона була, без лишнього пафосу і псевдопатріотизму. Зараз у їхньому доробку 16 книг. Як жартують самі краєзнавці, працюють оперативно — по одній книзі на місяць. І, як стверджують вони ж таки, найбільшою винагородою для них є не титули і слава, хоча і від цього не відмовилися б, а те, що книги доводиться видавати і другим виданням.
