Надія Шегда Кажуть, що життя — це танець. Не погодитесь? Скільки треба подолати кордонів, щоби зробити перший крок, зуміти відчути партнера, зуміти прожити отих всьго лише п’ять хвилин, але в одному ритмі, в однім звучанні, в одному танці…
Те, що відбувається тричі, можемо з певністю назвати традицією. А відтак тішитися тим, що Галицький бал — це вже невід’ємна і з нетерпінням очікувана частина нашого з вами життя, франківці.
17 листопада в обласному музично-драматичному театрі ім. І. Франка було радісно і святково. За підтримки міського голови студенти нашого міста мали змогу вже втретє покружляти у вальсі, отримати насолоду від спілкування зі своїми партнерами та поспостерігати за тим, як поводять себе ті, хто навколо. «Коли ми декларуємо, що наше місто європейське, то організація таких балів — обов’язкова умова. Порівняно з попередніми балами, молодих людей вже не потрібно запрошувати, бо як тільки вони чують перші звуки музики — одразу починають кружляти у вирі танцю», — радісно ділився враженнями мер міста Віктор Андрюсович. До речі, те саме зауважив і гість Галицького балу Влад Яма. Його приємно здивувало те, що багато молодих людей дуже гарно танцюють. Навіть у Києві на Віденських балах, де він неодноразово бував, танець поки що є чимось другорядним.
Цього разу на балу не було котильйонів та аукціонів, проте були конкурси (на кращу зачіску, сукню, врешті — конкурс «Княжна балу», в якому перемогла, до речі, студентка національного університету нафти й газу Ольга Грималюк), а ще — феєрверки емоцій, почуттів, різноманітні танцювальні па і безмежна кількість радісно усміхнених облич.
А ще бракувало білого танцю, який чомусь на цьому дійстві оминули. Даремно, адже дівчатам так кортіло запросити до танцю Владислава Яму! Єдине, чим себе потішили шанувальниці Ями, — це фотосесією з відомим танцюристом. Дещо навіть було лячно за Владислава (стільки уваги від франківчанок впродовж майже двох годин!) і трохи соромно за нас. Але вже…
Якщо хтось коли-небудь щось організовував — знає як усе непросто, адже відповідальність неабияка! «Але найголовніше, що молодь прагне таких дійств, заздалегідь готується, з хвилюванням і трепетом добирає ту чи іншу річ, аби довершити задуманий образ», — поділилася своїми враженнями режисер Галицького балу Лілія Борисевич.
У вишуканих костюмах та фраках, розкішних бальних та вечірніх сукнях танцювали пари під звуки музики, яку дарували музиканти Муніципального естрадно?симфонічного оркестру під керівництвом Валерія Чикириса. Класичні танці (менует, гавот, полька, полонез); естрадно-джазові твори; переклади увертюр Штрауса для естрадно?симфонічного оркестру; твори українських композиторів, зокрема Камінського, вальс нашого краянина Фіцаловича — музика, яка гармонійно вплітала у канву балу тонке плетиво приємних переживань та незабутніх споминів через роки.
Навчитися слухати, чути, любити, розуміти, танцювати, вміти бути — всього лише 5 хвилин, а значить і все життя.
Comments are closed.