Тетяна Соболик Ми не маємо ні найменшого здогаду, що щось може статися з людьми, з якими пересікаємося щодня або випадково бачимося раз на п’ять років. Не припускаємо ні на секунди, коли «взахльоб» читаємо книгу, що вже під час читання наступної письменника просто не буде. Не знаємо про те, що смерть людини може так сильно ранити не лише його близьких, а й тих, для кого він був чи то випадковим знайомим, чи то літерами постмодерністських замальовок.
18 травня в «Химері» відбувся творчий вечір, присвячений пам’яті Андрія Жураківського. Вечір не потрібно було рекламувати. Зал був переповнений і без цього. Там не мало бути чужих людей. Вечір мусив стати одним з небагатьох химерних вечорів, що не схожі ні на що інше.
Книга «Сателіти» — спадок, який лишився його рідним, як його дитина. «Дітище», що ще довго читатимуть, завдяки якому відкриватиметься щось нове і невідане про нього за часів його життя. Він мусив її залишити. А вона не мала права десь загубитися, припасти пилом і бути непрочитаною.
Адже коли книга з’явиться на прилавках наших книгарень, її обов’язково прочитають. Прочитають всі ті, для кого Андрій був юристом, музикантом, письменником, другом чи знайомим. Бо перш за все він був особистістю, яких не мають права забути.
Вечір, який проводив Юрій Іздрик, найбільше тримався на відчуттях. Читали фрагменти з нової книги, ділилися спогадами та слухали музику у виконанні проекту Андрія Жураківського «Сеанс 11» та «Джаз класік». Завдяки людям, які його пам’ятають, він ще довго житиме, а книгу ще довго читатимуть.
Comments are closed.