Культура

Тепло холодного каменя

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Роман Фабрика.Світлини автора. Кожного разу, коли проходжу алеями меморіального скверу, що по вулиці Степана Бандери в обласному центрі, увагу привертають облицювальні плитки, бордюри блідо-червоного кольору. Бувало зупинюсь, підійду до цих начебто холодних плит, торкнуся пальцями лискучої гладенької поверхні, і, о, диво, відчуваю не студінь, не холод, а тепло. Висловлюючись образно — цей природний матеріал випромінює сонячне тепло, яке накопичилося в ньому за мільйони років. Так-так, навіть не мільйони, а за сотні мільйонів літ. Як розповів відомий у світі геолог, професор нашого національного технічного університету нафти і газу Олег Адаменко, цей камінь, що його видобувають у Городенківському районі та на Тернопіллі, — древній пісковик Девонського періоду. Цікаво, що його поклади тягнуться від Дністра до Великої Британії. Камінь цей легкодоступний, добре піддається поліруванню. І хоч вважається, що у надрах землі є широкий спектр кольорів цього пісковика, але чомусь найчастіше використовують у будівництві та архітектурі сировину червоного кольору. Не тільки спогади, перекази, легенди, але й письмові свідчення стверджують, що з цих країв наш червоний городенківський пісковик доставлявся навіть до Стародавнього Риму. Отакої! 

 

Важко зараз достеменно стверджувати, знав про це чи ні керівник Івано-Франківського приватного виробничого підприємства «Лабрадорит» Василь Бажан, коли років з двадцять тому ще з кількома однодумцями почали займатися обробкою червоного пісковика. Робили пам’ятники, фонтани, каміни… Мали навіть намір для власних потреб орендувати цілий кар’єр у Городниці. Але добра ідея з різних причин не була реалізована, не доведена до реального господарського завершення. Хоча надія на повернення до цього креативного проекту ще жевріє у думках і помислах майстрів з «Лабрадориту». Адже камінь — матеріал довговічний, надійний. Ми й досі милуємося соборами, палацами, замками та іншими спорудами, під час будівництва яких використовували базальт, кварцит, мармур, граніт… Не забуті ці матеріали і у наш цивілізований час. Щоправда, нині велике застосування має бетон, металева арматура, інші сучасні матеріали. Але й попит на пам’ятники, фонтани з граніту, базальту, лабрадориту не зменшується. Зокрема, підприємство, яке очолює Василь Бажан, причетне до багатьох кам’яних споруд обласного центру. Фонтан «Ротонда» на майдані Андрея Шептицького, фонтани по вул. Незалежності, біля готелю фірми «Надія», постаменти пам’ятників пасічнику Петру Прокоповичу, В’ячеславу Чорноволу…

Василь Анатолійович Бажан, який з дитинства був закоханий у камінці, у чудернацьке каміння, що його шліфували води Бистриці Солотвинської, нині не тільки досвідчений керівник фірми, яка творить кам’яні шедеври, але й успішний менеджер справи, якій жертовно служить. Свого часу п. Василь закінчив будівельний технікум у Чернівцях, служив в армії, водив плаваючі танки, працював, як і його батько Анатолій Денисович, кіномеханіком. Але хотілося чогось цікавішого, фундаментальнішого, руки прагнули творити, прикрашати навколишній світ оригінальними, довговічними спорудами.

Це фонтани, каміни, пам’ятники, каплиці. Власне одна з таких побудована біля центрального входу на кладовище в Чукалівці. Василь Анатолійович за характером людина небалакуча, скромна. Тому й не хоче називати суму коштів, які було затрачено на зведення каплиці.

«Це наш дарунок місту, всім іванофранківцям, які приходять на це скорботне місце, — говорить він. Дарунок всім від нашого підприємства, від майстрів з обробки каменю Ярослава Яремка, Петра Жилюка, Андрія Роспопи».

Поряд з капличкою привертає увагу сучасна споруда виставкового комплексу продукції «Лабрадориту». На всі питання, які цікавлять відвідувачів, дає вичерпні відповіді і консультації Людмила Гашевська.

У центрі каплиці, що була урочисто освячена 14 жовтня 2007 року на Покрови Пресвятої Богородиці, встановлено скульптуру Божої Матері. До її підніжжя будь-якої пори лягають живі квіти. Дивишся на неї і наче відчуваєш якийсь захист, що лине до нас з-під її омофору, як і те містично-реальне тепло, яке ми відчуваємо, торкаючись холодного каменю…

Уже вкотре милуюсь оригінальною спорудою чукалівської каплиці, що виблискує у променях весняного сонця… І на якусь мить спливають у пам’яті не такі й уже далекі часи… Страшні часи закриття храмів, арештів священиків, руйнування придорожніх хрестів, каплиць. Ми були мовчазними свідками нищення сакральних споруд, живопису, скульптури. Були свідками. Але ж були й виконавці цих чорних справ. Були? Є! Господь усе бачить.

Творімо не зло, а добро, як це робить у наш благословенний час Василь Бажан і його колектив.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.