У селі Старі Кути живе дуже незвичайний чоловік. На його віршах виросло чимало гуцульських дітлахів. Микола Близнюк – єдиний на Прикарпатті, а може, й в Україні дитячий поет, який має у своєму доробку понад 3500 віршів для малюків.
Отак уже з першого погляду пан Микола надихає на якусь дитячість і світлість. При близькому спілкуванні він навіть десь нагадує святого Миколая. Невеликого зросту, геть сивий чоловік, з борідкою, незмінною посмішкою на обличчі й добрим поглядом. Отаким Микола Близнюк зустрів «Репортер» на своєму обійсті у селі Старі Кути.
Думок про Миколая додають і загорнені у подарунковий папір пакунки. Насправді – у них книжки, які пан Микола привіз кілька годин тому з Чернівців. Їздив вручати літературну премію імені Тараса Мельничука «Князь роси». Минулого року сам став лауреатом, тож зараз, сміється, передавав естафету. А премію Близнюк отримав за свою єдину «дорослу» книжку – «Дві поеми». У неї увійшли поеми «Олекса Довбуш» та «Сонцевіри». Цікаво, що написав він їх ще понад 20 років тому, а нагороджений лиш тепер. Цікаво й те, що Тарас Мельничук був його добрим другом.
Пан Микола багато про нього розповідає – як той гостював у Близнюка, як вони, пообкладавшись подушками, не спали ночами та писали вірші, а потім читали їх один одному. «То Тарас мене довбав, що мушу написати якесь широке поетичне полотно про Гуцульщину, – говорить пан Микола. – Десь два роки працював над «Довбушем». Подобалися Тарасу й мої дитячі вірші».
А писати їх Микола Близнюк почав з 1975 року. Розповідає, що якось прийшов на обласний семінар до дуже відомого поета Абрама Кацнельсона. «Той почитав мої роботи і запитав, чи я не пишу для дітей? – згадує Близнюк. – Я й здивувався. Тоді він скоса на мене глянув і сказав, що дивно, бо більшість моїх віршів – саме дитячі. Для мене то не було образою. Якось навпаки. Потім подумав, а чом би й ні?! Та й діватися нікуди з творчими пошуками, бо оженився, діти пішли. Так я і став писати для дітей».
Микола Близнюк дістає з шухляд свої рукописи – три товстезні папки. Ще купу малюнків, від яких тьмяна кімната стає кольоровою та затишною. Це все ескізи для майбутньої книжки, в яку мають поміститися всі його роботи – понад 3500 дитячих віршиків, загадок, пісень.
Ще дістає свої вже видані невеликі книжечки. Їх більше десятка. Показує кожну та напам’ять читає по віршику. Так уже гарно від того… Справді, як у дитинстві.
Пан Микола говорить, що для дітей писати легко, коли ти вмієш їх слухати. От, щось скажуть – і вже віршик народився. А найбільшими його натхненниками були троє власних дітей, а зараз уже – четверо онуків.
Дитячого поета часто запрошую почитати вірші для школярів
«От, дружина з вулиці кликала доньку, аби йшла їсти, – згадує чоловік, – а мала Улянка, зараз їй уже 30 років, каже: «Я не зголодніла, у мене лише ротик зголоднів». І вже є віршик про дитячу хитрість.
Одного разу потрапив під дощ. У мене колись ще кучері були, не те що зараз. Приходжу додому, а діти дивляться й тішаться, що ніби тато прийшов і не тато. Я потім сів і записав:
Сірий-сірий тато вовк
на дощі увесь промок.
Дивувались вовченята,
щось не схожий він на тата.
Дружина якось розказувала, що коли була мала, то думала, що вітер утворюють гілляки дерев,» – розповідає Близнюк і знов цитує віршик:
Задумалась кмітлива Віта,
В садочку звідки взявся вітер?
Його, напевно, залюбки
Наколисали гілочки.
Близнюк каже, що старається оминати повчання у віршах, бо так стануть дітям нецікаві. Говорить, що так треба й у вихованні – грою дитині показати, що є добре, а що зле. Так воно більше відкладеться у свідомості. І знову читає вірша:
У мурашки в смутку очка,
Співчуває їй блакить.
Вкотре прикро за синочка –
Зранку на ромашці спить.
Похилилася ромашка –
ледаря тримати важко.
І взагалі – усі вірші Миколи Близнюка неймовірно добрі і про все на світі. Є такі, що навчають дитину співчуття, берегти природу, не бути скупим, берегти традиції, цінувати речі, чиюсь роботу. А ще такі – лиш почуєш, а вони вже в голові.
Отак до Івано-Франківська й поверталася – з Близнюковими віршиками у голові та з дитячістю в душі.
Comments are closed.