Її художній талант від Бога й від батька, художника Андрія Шуля, який у радянські часи займався малярством (живописом) і не боявся писати ікони.
Уляна уважно роздивлялася татові роботи й сама пробувала творити пейзажі й натюрморти. Іще любила ліпити з пластиліну різні фігурки, а найбільше — звірів і птахів. Через десяток літ її дитяче захоплення відгукнеться в керамічних роботах. І вже майже півстоліття Уляна Шкром’юк розвиває традиції косівської мальованої кераміки, яка, поза сумнівом, є самобутнім явищем у світовому мистецтві, пише ZN.UA.
Дівчина з ранніх років знала, що її життям буде мистецтво. Тож після закінчення восьмого класу Ягільницької загальноосвітньої школи, що на Тернопіллі, подалася до Косівського технікуму прикладного та декоративного мистецтва імени Василя Касіяна. Випускниця опанувала спеціяльність “художня обробка шкіри”, але доля майже одразу привела її в цех кераміки художньо-виробничого комбінату, де в той час майстром працював брат Любомир. Уляна побачила, як народжується керамічний виріб: його формують на гончарному крузі, відтак обмазують білою глиною, а далі розписують. Незабутні враження справив на неї розпис шилом по сирій глині. І дівчина упевнилася: цей вид мистецтва — її покликання. Виходить, їй випав виграшний лотерейний білет.
“Старші майстри не поспішали визнавати молодих, допомагати їм, — розповідає пані Уляна. — Та мене взяла під опіку майстриня кераміки — землячка з Тернопілля Євгенія Зарицька. Вона мала власний стиль, але не приховувала секретів своєї творчости. Пані Євгенія була щирою людиною, прихилилася до мене і допомогла сформуватися як майстрині кераміки…”
Уляна Шкром’юк уже не одне десятиліття працює в стилі народної традиції косівської кераміки, бо вважає, що “ця кераміка має бути від самих основ і до кінця такою, якою вона є. У наш час придумують молочну кераміку чи якусь іншу, але це вже не косівська кераміка”. Дивуєшся, як віртуозно майстриня працює шилом на білому глиняному виробі, гравіруючи орнамент — рослинний або рослинний у поєднанні з геометричним (це — традиційна техніка ритування). А далі художниця накладає традиційні кольори. Жодного зайвого поруху. “Не робота, а співанка”, — сказав би письменник Мирослав Дочинець.
Більше читайте на ZN.UA.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.