У середині вересня Верховна Рада ратифікувала Європейську
конвенцію про захист домашніх тварин. На папері все дуже райдужно –
кожен громадян зобов’язаний забезпечити своїм домашнім улюбленцям
найкращі умови. А як воно насправді, як часто прикарпатцям обридають
колись такі рідні істоти та куди вони потрапляють потім?
Не всім дано
Отож, конвенцію ратифікували. Згідно з нею, на кожного, в кого
вдома живе тварина, покладаються певні обов’язки. Зокрема, це
відповідальність за її благополуччя і здоров’я. Господар мусить
забезпечити їй місце для проживання, турботу та увагу, відповідну їжу
і т. д. Конвенція навіть забороняє продавати тварин особам, яким не
виповнилося 16 років, без чіткої згоди на те батьків або опікунів.
Там же й є пункти щодо безпритульних тварин – «якщо їх кількість
становить проблему для країни, то вона здійснює відповідні законодавчі
або адміністративні заходи, які необхідні для зменшення кількості
тварин, виключно у спосіб, який не викликає болю, страждань або
приниження тварин».
Наш Кабмін уже оголосив – сподівається, що ратифікація конвенції
сприятиме зближення з Європою та покаже, що ми готові дотримуватися
високих євростандартів у всіх сферах.
Звісно, є частина людей, які й без всяких там конвенцій вважають
домашніх улюбленців повноправними членами сім’ї. Але і багато серед нас
тих, хто тішиться твариною тільки доти, доки вона не набридне.
Про колись домашніх, а нині просто викинутих на вулиці, волонтери,
які опікуються безпритульними тваринами, можуть розказувати годинами.
І ці історії направду лякають.
«Домашніх ми знаходимо на вулиці часто, – каже голова обласної
благодійної організації «Дім Сірка» Леся Габель. – Тільки за минулий
тиждень – двоє. Одного ротвейлера усипили, був агресивний. Другий пес –
теж бійцівської породи – нині у віварії. Знайшли його біля
медуніверситету з пораненою лапою. Лікар полікував, каже, що дуже ніжна
дівчинка. Чекаємо на господаря».
Люди викидають тварин постійно, продовжує Леся Габель. Каже, є
навіть така «тема» – прив’язати вагітну суку біля зупинки й лишити.
Часто викидають малих цуценят у коробках. Або ж ще вивозять у ліс.
Минулого року було десь зо 20 щенят, яких вони прозвали «грибами»: люди
ішли по гриби, а знаходили песиків. Пригадує і жахливий випадок
з Тисмениці, там був такий собі собачий смітник. Коли туди виїхали
волонтери, то знайшли багато маленьких скелетів, живих щенят було 14.
Десятьох відвезли у притулок у Павлівці, а чотирьох довелося усипити, бо
були агресивні.
«От недавно вночі подзвонила старша жіночка, каже, під пам’ятником
Шевченку – хворе щеня. Ми виїхали, – розказує Лариса Рибалкіна,
різноробоча з коломийського притулку для тварин. – Його хтось викупав
у тосолі. Може, воші мало чи ще щось. Цуценя вмирало у страшних муках –
вивертало всі нутрощі. Ми нічого не могли зробити…».
Популярна тема – підкидати тварин до притулку, продовжує Лариса,
народ не розуміє, чи не хоче розуміти, що таким чином їх просто вбиває.
Бо підкинутого чужинця зграя розриває.
«Колись читала, що тільки 10 % людей можуть тримати вдома собаку,
а решті можна довіряти хіба плюшевих, – підсумовує жінка. – І це правда.
Бо коли береш тварину, треба розуміти, що це турбота мінімум на
15 років».
Людяність чи знущання?
Тут не можливо обійти і питання стерилізації домашніх тварин. «От
цієї зими в наш під’їзд підкинули новонароджених цуциків, щось зо
п’ятеро, сусіди не знали, що робити, – розказує франківчанка Оксана
Собків. – Хтось їх виносив надвір, хтось заносив назад. Нарешті
видзвонили волонтерів, просили помогти, але поки ті приїхали, щенята
замерзли».
І таких випадків у нас не бракує. Хоча у всьому світі рецепт від
непотрібного потомства відомий давно – стерилізація. Але в нас це досі
лишається за межею необхідності. «Що це потрібно, розуміє 5-10 % людей, –
каже Лариса Рибалкіна. – Переважно народ намагається брати кобельків
і каже, що потомство – це вже будуть не мої проблеми. А в нас був
випадок, коли кобель просто приводив собі по п’ять-шість наречених
і було три-чотири рожениці під хатою».
Така от відповідальність призводить або до здихання від голоду
і холоду, або ж до збільшення кількості бродяжок. Волонтери кажуть, люди
часто телефонують і просять забрати тварин, а коли вони відмовляють, то
сваряться і навіть погрожують.
«Люди не розуміють, що у нас в притулку троє працівників, –
говорить Лариса Рибалкіна. – І при всьому бажанні ми не можемо зібрати
тут тисячу цуценят: вони один одного будуть гризти, їм не надасться ні
медичної допомоги, нічого».
«От дзвонять – у під’їзді підкинули цуценят, заберіть, –
розповідає Леся Габель. – А куди я маю їх забирати? Не знаю – ну, ви ж
«Дім Сірка»?! Я кажу, ми зараз є тільки в інтернеті. Ви можете їх
сфотографувати, підгодовувати, а ми вам поможемо роздати їх. Люди
кричать – заберіть, інакше вивеземо на дорогу. За що вам гроші платять?!
А нам не платять, ми волонтери, притулок переповнений, перетримки
повні – куди забрати? А що зробите – буде на вашій совісті».
Грошей просити не будемо
Взагалі-то, ніхто не скаже, що ратифікація конвенції – це мінус.
Хоча в Україні і так діє закон «Про захист тварин від жорстокого
поводження». А стаття 89 адмінкодексу передбачає за це штраф від трьох
до семи неоподатковуваних мінімумів – тобто від 51 до 119 грн.
Але, як показує практика, це діє мало. «Я от сама особисто писала
заяву на жінку, яка нагодувала собак з притулку, які були на дієті,
курячими лапками, – каже Лариса Рибалкіна. – Один кобель вмирав у муках –
стікав кров’ю. Міліція просто закрила справу».
Тож у непростих стосунках людей і тварин, як домашніх, так
і безпритульних, написане на папері не дуже й помагає. Тут, як
і в будь-якій справі треба починати з себе. І, звісно, питання бродячих
тварин, які багато кого дратують і лякають, так просто і за один день не
вирішиться. Але все не безнадійно. Є ті ж таки гуманні способи.
«Я, як голова організації захисту тварин, насамперед вболіваю за
права людей, – говорить Леся Габель. – Я проти агресивних тварин.
І стерилізація це оптимальний варіант». За її словами, по-перше, при
відлові тварина проходить відбір на агресивність, тобто, якщо кидається
на ловця – її усипляють. Друге – під час стерилізації агресія зникає
остаточно, адже пов’язана або зі статевим потягом або з материнством…
У вересні в Івано-Франківську на запрошення «Дому Сірка» побувала
благодійна організація «Чотири лапи», яка стерилізувала тварин. «Ми
спочатку просили у влади, аби вони оплатили видатки, нам сказали, що не
мають такої змоги, – розповідає Леся Габель. – Ми взяли витрати на себе.
Три місяці чекали від влади дозволу. Врешті, все вдалося владнати й за
10 робочих днів ми простерилізували 200 собак і 11 котів. За це
заплатили 15 тисяч власноруч зібраних гривень. Наше КП «Полігон»
протягом року стерилізує десь 260 тварин. І затрати там значно більші.
Я сподіваюся, що нам дозволять їх запросити і наступного разу. Грошей
просити не будемо».
