Щонеділі Краєзнавчий музей в Івано-Франківську просто таки оживає. Другий поверх перетворюється на таку собі виставку-ярмарок старовини. Тут і монети, і значки, козацькі люльки, мідний посуд, годинники, а ще — дуже серйозні та обережні чоловіки з лупами.
Чужим — зась!
Життя тут вирує з 10.00 і до 13.00. Попід стінами порозкладані столи й стільці. Купа люду, що й не розминутися. Самі чоловіки. Хтось спокійно сидить, хтось ходить від столика до столика, а ще хтось через лупу роздивляється те, що повиставляли на тих розкладках. А там: монети, старі фотоапарати, мідний посуд, значки та альбоми з чимось цікавим.
Тут у музеї нумізмати створили якийсь окремий світ, в який чужим — зась. Тому часто помічала суворі погляди. Виявилося, що чужих тут сприймають з великою пересторогою, а ще не люблять, коли їх розпитують про колекції, а про те, щоб сфотографувати, то взагалі мовчу.
Сьогодні тут керують колекціонери. Не видно навіть працівників музею. Напевно ж, вони є, але якось відокремилися.
Ціла наука
Клуб колекціонерів існує у Франківську вже дуже давно. За радянських часів їм виділили окреме приміщення на вулиці Гаркуші, але потім почали зводити новобудови, то їх звідти поперли. Незважаючи на погоду, колекціонери збиралися прямо на вулиці. А з 2006 року їм дозволили проводити зібрання у приміщенні Краєзнавчого музею. На вході вони просто оплачують вхідний квиток у 8 грн.
«У клуб входять переважно нумізмати, — розповідає голова клубу Роман Андрощук. — Маємо до 200 людей з усієї області. Також є регіональні клуби в Калуші та Коломиї. Колись було цікавіше. Люди більше цікавилися історією монет та й матеріалу було більше».
Також прикарпатські колекціонери їздять на всеукраїнські з’їзди, які щомісяця відбуваються у міжнародному виставковому центрі в Києві.
В останні роки багато колекціонерів перейшли на інтернет. Але, за словами нумізматів, живе спілкування краще, бо тоді монету можна потримати в руках, добре дослідити, аби не нарватися на підробку. А це — ціла наука. Треба добре дивитися на друк, герби, орли, вагу монети, а також на патину — плівочку на монеті. Чим вона темніша, тим старіша монета. Тому тут чи не кожен озброєний лупою.
Корова за копійку
Роман Андрощук нумізматикою цікавиться ще з третього класу, вже 28 років. Каже, що почалося все з монети 1746 року, яку його батько знайшов на городі.
«Кожна монета — це ціла історія, — розповідає голова клубу. — Можна вивчити якийсь один історичний факт, а то й цілу епоху. Тому бути спеціалістом у всіх розділах нумізматики неможливо. От я збираю мідні монети Російської імперії та Австро-Угорщини, хтось збирає XVIII століття, хтось — лише визначних діячів, а хтось тільки монети з корабликами».
Андрощук робить нам екскурсію своїм столом. Тут у нього у спеціальних файлах багато монет різного розміру та кольору. Деякі уламки мало нагадують монети, але й таке ціниться. Роман показує на якусь сріблясту покоцану частинку. «Це — Рим, монетам близько 1700 років, — розповідає чоловік. — Вони часто трапляються в Одеській області та в Криму. А ця, масивна — п’ять копійок Російської імперії. Тут зображена Єлизавета і викарбуваний 1761 рік. У ті часи за ці гроші можна було купити корову. Зараз копійка — найменший номінал, а тоді вона ділилася на «дєньгу», а та на ще меншу — «дєнюшку».
Показує ще якусь надгризену монетку. «Це — середньовічна, татарська, до нашого регіону такі приходили по торгових шляхах, — пояснює Андрощук. — От монета 1794 року, одна з небагатьох, яка випущена для території Галичини. Їх давали солдатам австрійської армії, аби ті розраховувалися з місцевим населенням. Вона досить рідкісна».
Хобі змушує розвиватися
За сусіднім столом сидить ще один нумізмат — Степан Дволідко. Там у нього, крім монет, старі годинники, банкноти, дві козацькі люльки з білої глини, а ще біла тарілка з гербом Третього рейху. Також має багато сучасних українських монет.
«Українська нумізматика порівняно нова, — каже Дволідко. — Одна Німеччина в каталозі має 700 сторінок монет. Царська Росія штампувала монети 300 років. У Польщі — ще більше. В України їх за 20 років мало».
Але, за словами колекціонерів, є багато таких, що збирають саме «сучасну Україну». Тут серії, присвячені рідкісним тваринам, визначним діячам, містам. «Вартість такої двогривневої монети у Нацбанку — близько 20 грн., — говорить Степан Дволідко. — Срібні — за 600 грн., хоча ще кілька років тому їх можна було придбати й за 60 грн.».
Взагалі, якщо говорити про ціни, то в те, що розповідали нумізмати, якось слабо вірилось. Виявляється на такому недільному ярмарку можна купити монети, яким по 400 років, лише за 50 копійок. Старий радянський рубль — 2 грн., царська копійка 1818 року — 10 грн., а монети 1700 року — за 10-15 грн.
Наприклад, у пана Аркадія (дуже просив не називати прізвище) найдорожчу монету можна купити за 120 грн. Бідкається, що роками те все збирав, але зараз такий період, що мусить розпродавати, бо не вистачає на ліки. «Я взагалі вважаю, що добре, аби кожна людина у своєму житті мала хоч одне хобі, — впевнений чоловік. — За збиранням монет я добре вивчив історію та географію. Хобі змушує людину розвиватися, розширювати світогляд».
Comments are closed.