Село школу не віддасть

На Прикарпатті досі обговорюють плани влади щодо оптимізації сільських шкіл. Її вже відмінили, але це може бути тимчасово.

Оптимізувати (скорочувати) планували школи, де небагато учнів. А в нашій області є понад 60 шкіл, де навчаються до 20 школярів. Як живуть ці навчальні заклади? Типовий варіант — село Кукільники Галицького району.

 
Школа розташована поруч з напівзруйнованим храмом 

Сумна статистика

Кукільники — невеличке непримітне село, 450 мешканців. Порожньо, сіро, а ще — якось затишно. Магазин, сільрада, ФАП, дитячий майданчик, на горі — напівзруйнований костел і школа. Вона розташувалась у двох польських будинках, які належали храму. Місцеві говорять, що в одному жили монахи, в іншому — монахині.

«Вам у головний корпус, той, що білий», — каже огрядна жінка з великими сумками. Там — вчительська, кабінет директора, класи. Дивно, як маленька хатка, а саме так виглядає школа, все це вміщує. У директорській (вона ж — клас інформатики) «Репортер» зустрічає директор школи Михайло Гушуляк. Каже, пожертвував кабінетом для економії. Можливо, це єдина школа в Україні, де діти із задоволенням ходять до директора.

«У 1970-х у нашій школі навчалося до 270 дітей, — розповідає пан Михайло Гушуляк. — Взагалі приміщення розраховано на 120 дітей. Раніше вчились у дві зміни. Були колгоспи, люди мали роботу, а зараз усі виїжджають. Половина шкільних приміщень порожні, бо маємо лише 20 учнів. Минулого року було 30. Першокласників зараз нема. Лише наступного року буде 5-6 першачків. У третьому класі маємо двох учнів, у сьомому — шість, у дев’ятому — п’ять. У решти школярів — індивідуальна форма навчання. Ось така сумна статистика, але уроки проводимо на належному рівні. Після нашої школі діти здобувають середню освіту в Більшівцях. Але це одиниці, бо більшість вступає у колед­жі до Франківська чи в училище до Бурштина».

За словами Михайла Гушуляка, школі до чуток про закриття не звикати. Адже у 2009 році вже була подібна історія, але громада повстала і все відмінили. Тому й нині батьки та вчителі в це не вірять. Інакше дітям доведеться їздити за 5 км до селища Більшівці. Там хоч є всі умови, але дуже небезпечна дорога. Взимку бояться їхати навіть рейсові автобуси. Ще варіант — за 4 км у село Загір’я, але там такі ж умови, як в Кукільниках.

Вигідно. Та чи правильно?

Тутешня вчительська — затишна, схожа на домашню кімнату. У школі працюють дев’ять вчителів. За словами директора, якщо додати всі години разом, то вийде шість повних ставок.

За широким столом, серед зошитів, сидить вчитель української мови Марія Перепічка. Вона працює тут більше 20 років. «Раніше було цікавіше, — каже вона. — Більший клас — більше можливостей, можна провести ігри чи групові завдання. У маленькому того не зробиш. Класні керівники у нас працюють на добровільних засадах, але мусять провести якийсь захід. Чергуємося. Зараз я готую кілька сценок до Шевченківських днів. Дітей не вистачає, тому залучаю початкову школу та старших людей. Робимо, організовуємо, бо хто, як не школа? Та й дітям дуже подобається виступати. Якщо у селі немає школи, то для чого вже те село?».

 
Урок у цій школі подібний на заняття невеличкого гуртка  

Вчитель математики Михайло Герцюк працює тут другий рік. Доїздить з Комарова, за 20 кілометрів. Каже, якби закрили школу, то без роботи не залишиться, бо має ще уроки у селі Яблунів. Але безробітними стануть чимало його колег. «З точки зору економіки такі школи закривати вигідно, — каже вчитель. — Але з іншого боку, закриваючи школу в селі, закриваєте саме село. Воно стає хутором. Молодь і зараз тікає із сіл, а так буде цілковитий занепад. Треба навпаки повертати людей. А це значно глибша проблема. Звісно, простіше закрити».

Втрапляємо на урок німецької мови. Просторий клас. Тепло. Під вікном лише чотири парти, за ними — п’ятеро учнів, випуск­ний дев’ятий клас. Вчитель пояснює, діти старанно записують. Виглядає на якийсь невеличкий гурток. Учитель Роман Зорій працює другий рік, каже, звик до нечисельних класів.

Випускники поділилися своїми планами. Всі троє хлопців відповіли, що після школи збираються у коледж університету нафти й газу. Рудоволоса Ірина — у медичний коледж. Лише її сусідка Галинка ще не вирішила остаточно.

Без громади не закриють

Другий корпус школи використовують менше. Перший поверх порожній. Тут була їдальня, та з грудня вона не працює. За словами директора, потрібен ремонт, а ще — холодильник і водопостачання.

 
На другому поверсі використовують лише один клас. Три парти, на стіні класний куток з розкладом та фотографіями дітей. Їх у класі четверо. Навпроти — спортзал. «Він повністю пристосований для уроків фізкультури, дітям його вистачає, — каже директор. — Заокруглена стеля, турніки, мати, канати. Сподіваємося, що дороблять сільський культурно-спортивний комплекс, і діти будуть займатися там».

Також додає, що три кабінети цього корпусу планують віддати під сільраду, а ті вже відремонтують будинок ззовні. «Тут ще багато роботи, яку треба й можна робити, — говорить Михайло Гушуляк. — Яке закриття? Минулого тижня були сходини — вчителів, батьків, депутатів. Начальник відділу освіти району запевнив, що школу не закриють без дозволу громади».

Минулої суботи голова ОДА Михайло Вишиванюк скасував розпорядження про оптимізацію. Певно, далі буде. Чи пощастить Кукільникам втретє?