Щороку в Івано-Франківську відбувається фестиваль ковалів. Завдяки цьому пересічні люди на Прикарпатті більш-менш знають про це ремесло. А «Репортер» вирішив на своїй шкурі відчути, яким є ковальський хліб.
Провести своєрідне стажування погоджується голова громадської організації «Свято ковалів» Сергій Полуботько. Сонячного морозного суботнього ранку вирушаємо в район Пасічної. Попри 24 школу, гаражний кооператив, невеличкий гаєчок — до «Ковальської фабрики «Арма».
Сергій Полуботько, високий бородатий чоловік в окулярах, одразу запитує, чи маю якийсь змінний одяг для роботи, та видає великий фартух і цупкі рукавиці з великим нарукавниками. Сам одягається так само.
Цех великий, просторий. Тутешні ковалі працюють з металевими штабами (палицями) різного профілю — квадратного або круглого січення, кутники, шестигранники, швелери, смуги тощо. Використовують тільки український метал.
Сергій Полуботько витягує тонкий пруток та для початку рівняє його. «Фактично те, чим ми займаємося, називається ковальство і слюсарство, — каже він. — Ковальство налічує вісім операцій, які виконують на гарячому залізі. Все решта вже стосується слюсарства: холодна обробка, свердління, пилування напильником, різні підрізки тощо».
Розрівнявши залізяку на одному з чотирьох ковадел, ставимо її в горно — відкрите вогнище, яке піддуває знизу спеціальна турбіна. У кузні таких два, працюють на вугіллі. Тут метал розігрівається до 800-1400 градусів — температури кування. Важливо не перегріти залізо, інакше воно стає яскраво жовтим, майже білим, та починає сильно іскрити — горить.
Основні інструменти коваля — молоток і молот (кувалда). Більшість із молотків мають дві поверхні. Одна — класично пласка. Інша, робоча, може бути найрізноманітнішої форми та розмірів — загострена, звужена, закруглена тощо. Молоток приставляють робочою поверхнею до металу і б’ють по ньому зверху молотом — так виробу надають необхідної форми. Сергій Полуботько називає молоток медіумом між ковалем та залізом. У кузні тих «медіумів» десятки, бо чи не для кожного замовлення виготовляють нові молотки.
Ще одним медіумом є кліщі. Вони потрібні тоді, коли виріб є невеликим, у горнилі він розжарюється весь, і просто рукою його вже не візьмеш. Кліщів так само дуже багато, для різної товщини чи форми виробу.
Починаємо з найпростішого, шпіцування (видовження на гострячок) – б’ємо молотком по залізній палиці, щоб зробити її кінець гострим. Розпечене залізо легко піддається, щоправда, з кожною секундою воно холоне і стає твердішим. Шпіцування використовують досить часто, наприклад, коли виготовляють ломи, влаштовують піки на ґратах. Навіть у художньому куванні, аби зробити листочок, залізяку треба спершу зашпіцувати. Ось і зараз, зашпіцувавши палицю, Сергій Полуботько роздає метал в боки, і у виробі вже вгадується листок.
Для полегшення роботи нині в кузні стоїть великий пневматичний молот зі своїм ковадлом. Так коваль може працювати сам. Проте найдавніший спосіб роботи — в парі. Один молотком формує виріб, інший працює зверху молотом. Так робимо й ми.
Пробую й сам шпіцувати. Перші хвилини б’ю по залізу невпевнено, часом не дуже влучаю, та поступово виходить трохи краще і кінець палиці таки загострюється. Згодом молоток бере Сергій Полуботько, а мені пропонує взятися за молот. Бити з усієї сили цим п’ятикілограмовим інструментом трохи лячно, є страх не влучити по молотку. Вже після кількох ударів руки швидко втомлюються.
Крім нас у кузні працює ще один коваль — Василь, високий чоловік у чорній шапці та фартуху. Своє довге волосся зав’язав у хвостик. Він кує залізо вже вісім років. Зараз працює над якимось замовленням. Час від часу він нам щось підказує. Сергій Полуботько каже, що Василь нині єдиний коваль на підприємстві. Причина у кризі та малій кількості замовлень.
«У середині 2000-х тут одночасно працювали близько 10 ковалів, — говорить Сергій. — З цієї кузні вийшло чимало хороших спеціалістів. Нині хтось із них має свої підприємства, а хтось, на жаль, просто торгує на ринку. Ковальство — дуже важка праця, але замовники рідко платять за неї відповідні гроші».
У кузні немає опалення, але холоду не відчуваєш, бо неподалік розпечене горно, та й сама фізична робота зігріває. За півтори години проходжу короткий курс найпростіших операцій — шпіцування, скручування, гнуття, розкатка, відрубування тощо. Сергій Полуботько показує й горнову зварку — старовинний ковальський метод зварювання металу, який нині майже помер через появу зварювальних апаратів. Разом із майстром виготовляємо декоративний цвях, маленький листочок і своєрідну імпровізацію, що нагадує рослину. Аж не віриться, що зовсім недавно це були звичайні залізні прути. Про кузню потім нагадуватиме біль в долонях і м’язах рук.
«Так вийшло, що ковальському ремеслу допомогли вижити художники, — каже Сергій Полуботько. — Раніше кузні були чи не на кожному заводі, автопарку, але чимало з тих підприємств закрилися. Сьогодні ж ковалі виготовляють практично будь-який предмет інтер’єру, декоративно оздоблюють ворота, огорожу, поручні для сходів чи балкона. Тож наше древнє ремесло перейшло від кількості до якості. Думаю, завдяки цьому воно продовжить своє життя ще багато століть».
