У вівторок вперше в житті пішов на дворовий мітинг. В цьому випадку слово «мітинг» можна було використовувати у його первинному значенні – зустріч.
Цього спекотного дня мешканці будинків, розташованих на легендарній землі Зосиної Волі, зустрічалися з директором міського Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Михайлом Смушаком, пише Володимир Єшкілєв у Репортері.
Мій інтерес у тій зустрічі співпадав з інтересами ще кількох десятків людей. Якась ініціативна група вирішила перенести смітник з двору багатоквартирного будинку кудись до дороги. Виник реальний ризик того, що шість здоровенних смердючих ємностей на кривих коліщатках можуть опинитися поруч з тими будинками, які ось вже дев’яте десятиліття прикрашають ріг вулиць Коновальця і Сахарова. Себто, критично близько до мого місця мешкання.
Пан директор мав вирішити проблему й винести сміттєвий неспокій з мого серця.
Перед тим, як вирушити в люди, я уважно прочитав те, що написали про директора на офіційному сайті міста. Серед іншого я там вичитав, що пан Смушак захистив у виші з назвою «Ужгородський національний університет» цілу кандидатську дисертацію на тему: «Організація системного розвитку сільських територій регіону».
Отже, сказав я собі, то є людина грамотна. Якщо він так глибоко розуміється на сільських територіях, то може петрати і в сільських помийках. А виходячи з того, що за останні роки колишній Станіславів весело здувся до Франека-на-Заболотті, то ці знання якраз для нашого випадку.
А ще я прочитав, що у пана директора є життєве кредо. І звучить воно так: «Краще зноситися, ніж заіржавіти». Без коментарів.
Мітинг почався з того, що виявилося: смітник з двору треба переносити, бо він (смітник) смердить. З цією очевидністю усі погодилися. Відтак влада запропонувала для переселення смітника два місця – одне недалеко від пам’ятника Коновальцю, інше – ще ближче до пам’ятника Мельнику й поряд з новоствореним сквером.
Місцевий підприємець запропонував, щоби побудували підземний смітник, як у Європі. На що пан директор сказав, що така урбаністична споруда коштуватиме 600-700 тисяч гривень й ніхто таких грошей з бюджету не виділить. Коли ж мітингарі тихо загомоніли щось про славетний Другий Пасічнянський міст та про суму його кошторису, директор сів на лісапета, сказав, що на нього чекає нарада в міського голови й показав мітингарям… заднє колесо.
Тобто, зрозумів я, перспектива побачити на носі бронзового Коновальця принесеного вітром з помийки целофанового пакета міську владу лякає значно менше, ніж витрата 600 тисяч бюджетних гривень не на бруківку.
Може вони й праві. Чи понесе той вітер сміття до монументу чи ні – лише припущення. А 600 тисяч бюджетних грошей – річ дуже й дуже конкретна. Та й де та Зосина Воля, аби будувати там небачену на сільських територіях розкіш.
Краще вже прикрасити скверик надійно забляхованою та дизайнерські оформленою наземною помийкою. Бо так воно дешевше й традиційніше. А сміттєві контейнери помалювати під колір пам’ятників, аби очі туристів та гостей «Промприладу. Реновації» тішилися гармонічним міським пейзажем. Та не забути покропити і заклясти смітник від щурів.
А там як вийде. Адже те, що не зноситься й не поржавіє, все одно колись зогниє. Бо ж сказано було Анаксімандром: всі речі світу сього, по спокуті провин своїх, повертаються до первісного лона у трепеті і зніяковінні.
Садовий, напевне, вже второпав сію давньогрецьку мудрість.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.