Коли викликають швидку допомогу, то чекають, що лікар має приїхати ледь не наступної хвилини. Іноді хвалять, часто сварять. «Репортер» побув стажером на станції швидкої та відчув усе на собі.
Восьма ранку, Вовчинецька, 221, франківська міська станція швидкої допомоги. До кабінету начальника станції Ігоря Ковалюка заходить невисокий худорлявий чоловік. Володимир Герелюк – лікар, до якого на сьогодні «приписали» журналіста. Стає трохи не по собі, коли дізнаємося, що він працює в бригаді інтенсивної терапії, простіше – реанімація.
«Зараз вас проінструктують і видадуть халат, – суворим тоном каже Ігор Ковалюк. – Коли поїдете з бригадою на виклик, не заважайте із запитаннями, а, як треба буде, допоможіть».
Тепер – до інженера з охорони праці Лідії Пижук. З бригадами швидкої трапляються найрізноманітніші ситуації. За словами Пижук, лікарів уже кусали домашні собаки, один пацієнт розбив фельдшеру ніс, інший накинувся на медиків із сокирою та закрив у туалеті. На виклику треба бути обережним. Завершується інструктаж порадою добре триматися за поручні в машині: у місті погані дороги, та й не завжди швидку пропускають водії, тому можуть бути екстрені гальмування.
У кімнаті відпочинку лікарів – п’ять кушеток, кілька крісел, шафки для речей, стіл, умивальник. На одній стіні – портрет Івана Франка, на іншій – ікона Богоматері. Незважаючи на те, що бригади мають 12 годинні зміни, душових на станції немає.
Тут четверо лікарів із різних бригад. Володимир Герелюк займає друге ліжко справа. Йому 35 років, родом з Обертина, закінчив Буковинську медакадемію, у швидкій працює сім років, до цього два роки практикував у Білорусі.
У реанімобілі (зліва направо) – лікар Володимир Герелюк, фельдшери Володимир Мацьків і Віталій Ковтун
На всіх лікарях та фельдшерах однакова форма червоного кольору: футболка, штани, куртка зі вставками білої тканини, яка відбиває світло. Її запровадили чотири роки тому. З того часу комплекти форми медикам не міняли.
Розмову перебиває голос диспетчера з радіоточки на стіні. Другу бригаду кличуть на виклик. Поки «інтенсивники» не мають роботи, їдемо з другою. Спускаємося на перший поверх у гараж. З фельдшером Тетяною Чіпко сідаємо у тісний і низький салон Volkswagen Transporter. Лікар Степан Дуфенюк, який є керівником бригади, йде у кабіну до водія.
З Позитрону маємо за 10 хвилин потрапити у центр міста, на Тичини. Біля костелу на Вовчинецькій – затор. Водій Ігор Фединський вмикає сирену та виїжджає на зустрічну смугу. Машини, що їдуть назустріч, тікають на тротуар. У салоні швидкої між боковою лавою та ношами дуже мало місця, тому доводиться сидіти напівбоком, стиснувши коліна. Голову пригинаємо, щоб не битися об стелю, коли машину підкидає на вибоїнах.
Вулиця Тичини, гуртожиток. Фельдшерський металевий саквояж з медикаментами доволі важкий – добрих сім кілограмів. У квартирі на четвертому поверсі просто жахлива антисанітарія. Усе помешкання завалене пакетами зі сміттям. Навколо пилюка. Вікна не відкривали, певно, кілька років, бо вони теж заросли пилом і павутиною. До ліжка, де сидить хвора старша жінка, залишився вузький прохід. Кімнатою літають мухи, у щілинах – таргани.
Лікар міряє пульс, тиск, виходить із кімнати, пропускає туди фельдшера (двом не розминутися), яка вколює пацієнту ліки. Ця жінка, за словами Ігоря Фединського, є постійним пацієнтом швидкої. У неї системний червоний вовчук і цукровий діабет, який дав ускладнення на нирки, на ногах почалася гангрена. В лікарню вона лягати не хоче, бо не має грошей. Такий бардак зібрала у квартирі, бо сподівається, що їй виділять іншу.
Жінці стало легше. Повертаємося до машини. «Другий вільний», – промовляє лікар по рації. «Другий, повертайтеся», – чуємо у відповідь. За 15 хвилин ми знову на станції.
Продовжуємо знайомитися з бригадою Володимира Герелюка. Франківська бригада інтенсивної терапії має третій номер, їздить у такому ж звичайному VW Transporter, щоправда тут трішки просторіше: чи то машина має трохи іншу модифікацію, чи то обладнання тут компактніше.
Обладнання розкладене у кожну поличку та щілину – від крісла-коляски і нош до складних електронних приладів у боковій шафці. «Кожна бригада облаштовує салон під себе, – каже Володимир Герелюк. – Ми пристосувалися. Один фельдшер сидить при вході та має доступ до голови пацієнта, інший – в глибині салону працює з апаратурою, якщо треба».
Важливо, щоб фельдшери добре знали свою роботу. Герелюк майже чотири роки працює з Володимиром Мацьківим і Віталієм Ковтуном. Цих двох потужних чоловіків, певно, призначили сюди спеціально. Ця бригада часто транспортує пацієнтів на ношах. Їх викликають на вкрай важкі стани людей, дорожньо-транспортні пригоди з постраждалими, часом вони стикаються з ножовими чи вогнепальними пораненнями…
Одні бригади їдуть на виклики, інші повертаються. Лікарі по черзі перекушують тим, що взяли з дому. І ось о 12:40 гучномовець оголошує: «Третя на виклик, третя». «Йдемо швидко, у нас хвилина на виїзд», – говорить Герелюк.
Усе, що повідомляють диспетчери, це адреса і що пацієнту «погано». Нам – на вулицю Кисілевської. Аби оминути затори, з Івасюка водій повертає у двори. Добираємося за сім хвилин. У квартирі на шостому поверсі лежить 49?річний чоловік. Дві доньки говорять, що годину тому йому стало погано. Лікар оглядає його та вирішує везти в обласну лікарню. Є підозра на інсульт. Утрьох з фельдшерами на ручних ношах вони спускають чоловіка ліфтом на перший поверх, а звідти у машину. До нас сідає одна з дочок.
Дорогою, коли заважають машини, водій Ігор Крутий вмикає звукову сирену, але ненадовго. «Наші сирени слабенькі, не те, що в міліції чи пожежників, від довгої роботи одразу перегорають», – каже чоловік. Він на швидкій 10 років. На Галицькій перед поворотом на Пасічну затор. Із сиреною виїжджаємо на зустрічну й так економимо добрих десять хвилин.
О 13:10 ми вже на приймальному покої. Пацієнта оглядає тутешній лікар. Фельдшери тим часом допомагають перекласти з нош на каталку важкохвору жінку, яку теж кілька хвилин тому привезла інша швидка.
Нашого пацієнта відвозять на комп’ютерну томографію. Чекаємо результатів. Якщо підтвердиться інсульт, його залишать тут, якщо ж виявиться, що це транзиторна ішемічна атака, треба буде везти у центральну міську лікарню на Мазепи.
З’являється лікар шостої бригади Андрій Гелета. Він привіз сюди пацієнта з термічними опіками. Цей старший чоловік по пояс голий, з червоною та набряклою від опіків шкірою, просто переплутав вдома крани гарячої та холодної води. В оглядовій кімнаті на очах у лікаря його вивернуло прямо на підлогу. Посадили у візок і повезли до відділення.
Повертається лікар, який оглядав нашого пацієнта. Каже, що чоловіка треба залишати тут. Прощаємося з його донькою та йдемо до машини. Дорогою заїжджаємо на АЗС заправитися.
Той день для третьої бригади виявився щасливим. Викликів для них більше не було.
До теми
Є речі, які значно полегшать роботу лікарів швидкої допомоги, а відповідно допоможуть і пацієнтам. Передаємо кілька прохань від медиків. Прочитайте, запам’ятайте, передайте сусідам:
• Виходьте у двір і зустрічайте бригаду лікарів. Махайте руками, показуйте, до якого під’їзду під’їжджати.
• Не ставте машину прямо під під’їздом. Це перешкоджає швидкій нормально припаркуватися, а бригаді винести пацієнта з під’їзду.
• Якщо робите ремонт, не захаращуйте під’їзди меблями, це так само заважає нести людину на ношах.
• Якщо викликали швидку, одразу ізолюйте всіх домашніх тварин. Вони можуть агресивно зреагувати на лікарів.
• Не дозволяйте дітям гратися ліфтами. Часом поки малеча для забави їздить між поверхами, внизу на ліфт чекає бригада швидкої.
• Якщо у вашої дитини болить живіт, не займайтеся самолікуванням, а викличте швидку. Ховайте подалі від дітей ліки та термометри.
І будьте здорові.
Comments are closed.