Шлях до храму

У селі Чесники Рогатинського району занепадає унікальна пам’ятка архітектури національного значення – Михайлівська церква XVI-XVII століть. П’ять років тому з неї зняли ґонтове покриття та перекрили металочерепицею, пошпаклювали стіни. Тепер зовні вона подібна на затишний євробудинок. А всередині – на смітник.

Стара, іще старіша

Якщо їхати з Рогатина в бік Тернополя, то за 12 кілометрів від райцентру, зліва в долині з’являються Чесники. Як на долоні. Колись старожили називали село Чашниками, можливо, через те, що розташоване воно ніби в чаші. І, мабуть, лише в цьому селі новою церквою називають столітній храм, бо мають ще один, значно старший – Михайлівську церкву. Перша письмова згадка про неї датується 1598 роком, але науковці впевнені, що побудована вона набагато раніше, бо саме село засноване у 1368-му.

Прямуємо до храму невеличкою делегацією – секретар сільради Ірина Лялька, вчитель історії тутешньої школи Богдан Романів і кілька місцевих мешканців.

«Хоч за документами стара церква пишеться Михайлівська, але в селі її називають Вознесенською, – каже Ірина Лялька. – Бо щороку на свято Вознесіння всім селом, цілою процесією, з хоругвами йдемо під неї на відправу. Подвір’я гарно прибирають та застеляють ковдрами. Дуже красиво».

На подвір’ї справді просто неймовірно гарно. Церква стоїть на горі, на кам’яному підмурівку. У літописах її згадують як церкву-замочок. Нині храм подібний на затишний будинок якогось багатія, котрий не пошкодував грошей на оригінальний проект. Церковця пошпакльована та побілена, дах покритий металочерепицею.

«Наприкінці 2007-го робили реставрацію, зірвали ґонтове покриття, бо геть прогнило, – пригадує секретар сільради. – І то половину встигли перекрити, а половину накрили клейонкою. Люди вже й не вірили, що з того щось буде. Але потім доробили».

«Можливо трохи відійшли від первісного вигляду, але так хоч трохи збережуть середину, – втручається у розмову Богдан Романів. – Адже раніше там усе замокало, а тепер, надіємося, що храм простоїть довше та збережеться. Бо невідомо, коли держава візьметься за її капітальну реставрацію, чого б дуже хотілося».

П’ять років тому реставрацію робило управління містобудування та архітектури ОДА. Кошти виділили з держбюджету – 300 тисяч гривень.

Сніг і сльози

Іржавий замок не піддається та не одразу пускає нас до сере­дини. Схоже, над ним уже вовтузилися – на колодці видно слід від різака. До речі, селяни кажуть, що раніше багато приїжджало різного люду. Реставратори то були чи не реставратори, але ікони зникали. Десь у 2000 році поцупили і стару масивну вхідну ручку. Вже й сторожів приставляли, але зараз тут нікого – красти майже нічого.

«Пізніше голова привозив львівських реставраторів, то вони забрали три ікони, які ще можна було більш-менш врятувати, – розповідає Богдан Романів. – Говорили й за цілий іконостас, але на це треба величезні гроші. Зараз ті три ікони в новій церкві».

Всередині сиро, темно, стіни побиті, все заставлене риштовкою. «Їй уже десь 20 років, – говорить Ірина Лялька. – Ще на початку Незалежності один чоловік хотів щось робити своїми силами, але в архітектурі йому не дозволили. Так усе і стоїть».

У церкві повно різного непотребу. Пляшки від пива, стара камера від колеса, багато дощок, на них – дошка з написом про те, що церква є пам’яткою національного значення XVI-XVII століть. Обвалена штукатурка перемішана з відваленими частинками дерев’яного іконостасу. Напевно, по них топчуться всі, хто заходить у храм. Збоку до дерев’яної балки припертий образ, також якась частина іконостасу. А сам іконостас – просто вражаючий. Де-не-де ще збереглися ікони, їх застелили якимось прозорим покриттям, чимось схожим на серветки. Певно, аби хоч трохи зберегти. Наразі те покриття відвалюється разом із фарбами. Біля іконостасу засніжено – намело через два незасклених круглих віконця…

Проблема – зберегти

В управлінні містобудування та архітектури ОДА кажуть, що вже три роки із держбюджету на реставраційні роботи не виділялося ні копійки. І така ситуація не лише на Прикарпатті – по всій Україні. Ще з минулого року всі пам’ятки передали під курування Мінкультури. За словами заступника начальника управління містобудування та архітектури ОДА Миколи Кабака, держава вирішила, що так буде краще.

«Люди б лише говорили, – каже Микола Кабак. – Ніхто ж не дивився, в якому страшному стані була та пам’ятка, коли стеля повідпадала. А це покриття – матеріал «Джерард» – буде стояти 50 років. За той час, дай Бог, питання вирішиться. Це не проблема, проблема – зберегти. Крім того, цей матеріал імітує ґонту, бо, на жаль, нині якісної ґонти вже не виробляють».

За словами начальника обласного управління культури Володимира Федорака, у грудні 2011 року управління вже зверталося до Мінкультури щодо завершення робіт за держпрограмою «Паспортизація, інвентаризація та реставрація пам’яток архітектури». Адже таких розпочатих і незакінчених об’єктів на Прикарпатті – дев’ять, чотири з них – на Рогатинщині. Як буде фінансування, то всі роботи продовжать, зокрема і в Чесниках, каже Володимир Федорак.

До речі, повернімося до Чесників. У селі є не тільки два храми, там збереглося чимало релігійних пам’яток. Тут і скульптура Божої матері з колишнього панського двору, і скульптура Святого Антонія, і два великі дерев’яні хрести – святій тверезості й на скасування панщини. Свого часу селяни вберегли їх від радянської влади, ховаючи саме в підземеллі Михайлівської церкви. Тоді цінували, ризикували, боролися. Що заважає нині хоча би прибрати сміття всередині храму? Всі дивляться на державу. А держава, напевно, готується до чергових виборів.