Професор людської душі

Чи може людина жити без літератури? Може, але тоді нам залишається стати на чотири кінцівки та побігти до лісу. Адже в літературі є людяність, яку ніколи не втратиш. Саме цьому вже понад 60 років намагається навчити своїх студентів професор кафедри світової літератури Прикарпатського університету Марк Теплинський.

Де ж той Франківськ?

Тетяна Завгородня, дружина професора, й сама відомий учений, чоловіка покликала просто: «Маркусику, тебе до телефону». Він одразу погодився на зустріч та жартівливо пояснив домашню адресу: «Як у нас на Полтавщині кажуть, осьо-сьо недалечко я і живу». Знайшли. Справді близько.

Двері нам відкрив старенький, сивий чоловік з палицею. Біля його ноги стояв великий сірий кіт – Федір. Проводжаючи гостю до вітальні, пан Марк знову прижартовує, мовляв, живуть-от два старигани – він і кіт. Мохнатому створінню вже 13 років. «Спершу діти хотіли назвати кота Фреді, – розповідає професор. – Та який же він Фреді, коли морда – Федора».

На стінах, у прихожій помічаємо найрізноманітніші сувеніри: тарілочки, маски, інші прикраси. Це для свого чоловіка привозить із відряджень дружина. На жаль, пані Тетяни вдома не застали, пішла на роботу.

До університету потрохи готується і пан Марк. От уже з 1 вересня піде 63 рік його викладацької роботи, зараз йому 87 років. Каже, що може в університеті і є старші від нього, але такий великий стаж має лише він.

Марк Теплинський народився на Полтавщині, через війну, їх із матір’ю евакуювали до Саратова (Росія). Тоді йому було 16 років. Туди ж, у Саратов, перевели і Ленінградський університет, куди він згодом і поступив. Каже, що живучи в Полтаві, мріяв про Харківський університет, а тут, незважаючи на війну, справжній подарунок долі. Після навчання його направили у Петрозаводськ (Карелія).

«Хтось запропонував, що, мовляв, якби був такий хоробрий і зголосився поїхати на Сахалін, то дали би квартиру, – пригадує професор. – Зголосився. Прожив там 17 років. Звідти вижили через політичні переконання. Через десяті руки дізнався, що Івано-Франківську потрібні викладачі. Взяв карту, якраз тоді Станіслав перейменували на Івано-Франківськ, але в мене була ще стара карта. Шукаю той Івано-Франківськ – нема. Думаю, Боже, де ж це є? Переїхав і жодного разу не пожалів. Жодного негативного враження від міста не маю й досі».

Хлопці-молодці

Зараз Марк Теплинський – відомий «чеховознавець», був співавтором першого підручника з російської літератури для українських школярів. Може багато розповісти про листування з відомими людьми. Ще в університеті він дуже ретельно займався вивченням творчості Некрасова, через це познайомився з Корнієм Чуковським. Багатьом відомий за дитячими творами «Муха-цокотуха», «Лікар Айболить» та іншими, Чуковський виявився одним із найкращих «некрасовців». Довгий час вони з Теплинським переписувалися та обговорювали творчість улюбленого поета. Згодом пан Марк став одним із перших, хто почав досліджувати творчість Антона Чехова, листуватися з його сестрою Марією та дружиною Ольгою Кніппер-Чеховою. Всі ці листи зараз зберігаються в різних архівах.

Зараз старенький професор листується вже в інтернеті. Він у захопленні від новітніх технологій. Каже, що не має мобільного й не потребує, а от інтернет – то інше.

«Не уявляю, як раніше міг без нього обходитись, – посміхається Теплинський. – Будь-яке питання, все можна дізнатися за кілька секунд. Ті хлопці, які колись його вигадали – такі молодці. Але, попри це, поруч має бути книжка. У мій комп’ютер закачано 30 томів Чехова. Все-все є тут, у комп’ютері. Проте, завжди поруч із монітором лежить ще й книжка».

Ліки від самотності

«На жаль, зараз дуже мало читають, – з сумом каже професор. – От говоримо про Льва Толстого, то й кажу своїм дівчатам, аби почитали хоч якийсь один том «Війни і миру». Точно сподобається, то візьмуться й за інші. Або кажу, «Анну Кареніну» почитайте – там про любов, про почуття написано. А вони мені: «Та вона товста». Я кажу: «Хто? Кареніна?». І сміх, і гріх».

Теплинський каже, що вже нема того ставлення до книжки, тобто не лише як до змісту, але як до витвору мистецтва. Книжку треба помацати, потримати в руках, понюхати, погортати сторінки, подивитись на ілюстрації, ознайомитись з художником, подивитися на шрифт, папір. Майже так, як мистецтвознавці оцінюють картини. Так треба і з книжками.

«Взагалі література – це комплексний варіант людинознавства, – переконаний Марк Теплинський. – Анатомія пише про кістки, неврологія – про нерви, а література дає уявлення про людські душі. Мені, наприклад, не так важливі якісь історичні деталі, як стосунки людей, їхнє життя у різних складних варіан­тах. Література розширює моє пізнання про людину. Це по-перше, а по-друге – вчить людяності, гуманізму, добру».
І тут він зацитував Пушкіна «Я вас любил…» – з такою старечою мудрістю, що аж захотілося поплакати. І Федя вмостився під ногами господаря. Також заслухався.

«Оце бачите, який гуманізм таке сказати своїй коханій, розуміючи, що між ними все скінчено. На прощання побажати, аби її ще хтось так сильно кохав, – пояснює професор. – Оце гуманізм, оце справжнє людське ставлення. Зараз такого нема, ми його просто втрачаємо. Іноді люди забувають, що наші біди та тривоги вже були ще дві тисячі років тому. Наприклад, в античній літературі, в Горація, один з його віршів приблизно перекладається так: «Ненавиджу і люблю. Як це може бути, ти спитаєш? Не знаю. Але я це відчуваю в собі і страждаю». Дочитався до цих рядків і зрозумів – ти не один страждаєш, колись комусь було так само кепсько. Тоді ти відчуваєш себе вже не так самотньо».

Ввечері, коли прийшла з роботи, дістала улюблену книжку з полиці, понюхала і почала знову перечитувати. Не втрачаймо людяності.