Кажуть, добрі сусіди — то знахідка, бо стають ріднішими за близьких родичів. Ну а як не пощастило, то начувайся: ані доброго слова, ані спокою. Саме такі випадки нагадують фрагмент із повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». То як сусідують прикарпатці?
Завжди поруч
Тема сусідства така давня, як світ. Нині чомусь про сусідів нечасто розповідають щось добре. Хтось скаржиться, що ні світ ні зоря, невідомо чому, два місяці поспіль по батареях вистукують. Когось дратує, що кожного вечора рівно о пів на восьму в хаті починає танцювати люстра, бо верхні сусіди ніяк не можуть втихомирити дітей. Інші не можуть второпати, чому їхні сусіди не хочуть мити сходову клітку?
Мешканка Івано-Франківська, фармацевт Віра Федина каже, що із сусідством все дуже тонко. І стосунки треба вміти мудро збудувати. «Зі своїми найпершими сусідами ми з чоловіком жили в мирі упродовж двох десятиліть, — розповідає пані Віра. — А почалося з того, що запросили їх на своє новосілля. Згодом стали кумами, і діти нас ще дужче здружили. Шкода, що вони потім переїхали, бо зараз майже не бачимось».
Віра Федина каже, що такі ж гарні стосунки були в неї практично з усіма сусідами по будинку. А нині люди якось збайдужіли. «Наприклад, зі своїми теперішніми сусідами я навіть не знайома, — зітхає пані Віра. — За чотири роки ані вони не були в моїй хаті, ані я в них. Не знаю ні імен, ні прізвищ їхніх». Жінка каже, що, може, вона і зробила б перший крок до знайомства, та не бачить жодної зацікавленості з боку сусідів.
Дуже пишається своїми сусідами журналістка Галина Філіпова. Каже, що їй дуже пощастило. Жінка розповідає: «Мешкаю у мікрорайоні Пасічна. У нашому під’їзді десять квартир, і всі сусіди добре між собою знаються. Коли наші діти були малими, частенько бувало, що та з мам, яка не працювала, доглядала всіх дітей. Чи погодувати, чи руки помити, чи ключі залишити. Окраєць хліба, солі, цукру, цибулі, морквину — ніколи не пожалкують. Одного разу я захворіла, а моїх вдома нікого не було, то я потелефонувала сусідці, вона пішла в аптеку та принесла мені ліки. Родичі далеко, а сусіди — поруч».
Щодо будинкових клопотів, то на всі потреби під’їзду — замки у підвалі, кодування вхідних дверей, лампочки — є спільна казна. Хтось збирає гроші, хтось купує, в під’їзді завжди чисто й гарно.
Пані Галя розповідає про те, що її особливо тішить. «Наші діти повиростали і роз’їхались в різні мікрорайони міста, в інші міста і навіть країни, але продовжують сусідську дружбу. Були на весіллях одне одного, приїздять з-за кордону та відвідують одні одних. Дуже хочеться зберегти наш двір таким же чудовим, з великою кількістю дерев, як і 20 років тому. Адже все це завдяки моїм добрим сусідам», — каже пані Галя.
 |
Город за спокій
Дві наступні історії — трохи інші. «Борець за справедливість» — так називає себе франківчанка Людмила Ходуля. Знає вона чимало і про найближчих сусідів, і про тих, що далі. Здається, і її знає чимало люду. Нині пані Людмила на пенсії, а колись була активісткою компартії. Каже, саме звідти її нестримне бажання все розставити на свої місця.
«У господарів першого під’їзду стільки злих собак, що аж лячно дітей на вулицю відпускати. У другому — сімейство постійно питущих. Сусід, що живе поверхом вище від мене, щоранку виходить на балкон і починає відкашлювати своє харкотиння, — розповідає пані Людмила. — По-перше, неприєм-но, а про-друге, все воно летить вниз і залишається на вазонах у людей. Якось мені довелося підбадьорювати свою сусідку, мовляв, має безкоштовне добриво на свої вазони».
Про свого найближчого сусіда пані Люда каже, що він узагалі хамло: вставив броньовані двері і щоразу гримає ними. Коли ж жінка пішла робити йому зауваження, у відповідь почула, що «ніколи ні з чим вгодити їй неможливо».
«От і живи з такими сусідами. Хоч не хоч, а постійно доводиться воювати з ними, — підсумовує пані Люда. — Все роблю виключно з добрих міркувань, бо справедливість має восторжествувати».
Ганна Гуменюк із села Гринівці Тлумацького району розповідає про стосунки своїх рідних із сусідами, які живуть через паркан. «Мої батьки судяться із сусідами, відколи себе пам’ятаю. І все через заздрість, як розумію вже сьогодні, — каже пані Ганна. — А серед причин — до смішного доходить: межа, стайня, курка, яка перелетіла через паркан. Було, що ті сусіди отруювали нашу криницю, собаку, корову, і тільки через те, аби ми забралися, бо то, мовляв, їхня територія. Аби вкотре зчепитися у сварці, іноді їм вистачає просто зустрітися на дорозі. Цікаво, що із сусідами через дві-три хати батьки живуть гарно».
Жінка пригадує, що в дитинстві не розуміла, чому батьки не дозволяють їй гратися з сусідськими дітьми, а цьоця-сусідка виганяє її зі своєї хати, як мале щеня.
«Та нехай згорить той шмат городу, за який я маю з кимось сваритися, — говорить нині Ганна. — А як хочуть кавалок мого городу, то віддам без проблем, менше робитиму».
Довіряти, дякувати, радіти
То чому одні ладнають між собою та навіть родичаються, а в інших починається з неприяз-ні, а завершується лютою ненавистю? Психолог Ольга Юришко з цього приводу каже так: «Кожна людина прагне самоствердження та самореалізації, а для цього потрібен певний особистий простір. І якщо комусь достатньо куточка з ноутбуком на колінах, то іншому може бути цього замало. Треба конче поцікавитися, що робиться в сусідів, і навіть щось порадити. Це така-собі псевдореалізація».
За словами психолога, причини конфліктних моментів без особливого підґрунтя — це здебільшого неусвідомлене бажання вирішити свої проблеми. Сварка з сусідами тут — майже класика. «Завжди можна знайти привід навідатися до сусідів та зчинити скандал, отримавши при цьому, хоч і приховане, але задоволення, — говорить пані Оля. — Людина в такі моменти відчуває себе нібито переможцем. Хоча перемога ця сумнівна».
Тим, хто хоче покращити стосунки зі своїми сусідами, Оля Юришко радить насамперед бути відвертим із самим собою та цікавитись своїм життям. Тоді проблеми із сусідами можуть розвіятись, з’явиться бажання конструктивного діалогу і взаємність. «Психологія людини влаштована так, що коли вона прислухається до себе та своїх потреб, довіряє собі та іншим, дякує, то вона мимоволі менше помічає негативні моменти, на її шляху зустрічаються усміхнені, щирі та позитивні люди», — каже Юришко.
А вам пощастило з сусідами? А їм з вами?
Comments are closed.