У вересні 1980 року визначною подією в житті франківських театралів та й усього міста стало відкриття нового приміщення обласного драмтеатру. Через два роки групу авторів – архітектора Дмитра Соснового, художників Василя Вільшука та Володимира Шевчука, столяра Антона Овчара, різьбяра Володимира Лукашка та інженера Степана Сандлера – нагородили за цей проект Шевченківською премією.
Понад 30 років театр гастролював, намагався здивувати глядачів, подарувати їм насолоду та збагатити духовно. Зараз вражає виставами всю Україну. Але, крім творчості, доводиться перейматись і господарськими проблемами. А там сум. Наприклад, у театрі є з десяток місць, де в дощ чи сніг треба підставляти миски з відрами. Бо тече.
Все тече і не змінюється
Цього разу екскурсія театром була не святковою, як зазвичай, а буденною, дещо похмурою. В одному куті тече, в іншому відвалюється, а на сцені, як виявилось, віднедавна взагалі небезпечно грати. Минулої суботи мало не дійшло до перенесення до кращих часів вистави «Нація».
«Справа в тім, що виникла проблема із софітними підвісами, – розповідає головний інженер театру Олександр Халаєв. – Коли наші працівники виставляли світло, усі шість софітів почали самовільно рухатися. По-перше, це загрожує життю людей. А по-друге, за 30 років експлуатації тут зношені уже всі механізми. Театр давно потребує капремонту».
У компетенції Халаєва – всі технічні питання, від сантехніки до сценічних механізмів. За все, що крутиться і звучить, він відповідає з 1986 року. «Театр – мікрозавод. З дошки, шматка металу і тканини різні цехи роблять вистави, – каже Халаєв. – Крім того, в театрі багато комунікацій, сантехніка, автоматика. Наприклад, тільки на сцені є 50 лебідок, поворотне коло, що обертається. Також – завіси, велике опалювальне господарство. Хоч і намагаємось підтримувати все у справному стані, труби все одно гниють. За ці роки загублена герметизація, маємо постійні протяги. Тож ми наразі у приємному очікуванні на зміни. Пишемо листи, звертаємось до різних проектних інституцій…».
З нетерпінням очікує на капремонт і директор театру Ростислав Держипільський. «Наше приміщення тріщить по швах, купа проблем, вирішити які самотужки ми просто не можемо, – говорить він. – Розуміємо, що криза, але чомусь в інших театрах, куди їздимо з гастролями, немає таких проблем? А в нас – всюди, що знизу, що зверху. Ось, наприклад, дах. Постійно затікає. Під час минулорічного ремонту трохи залатали, але покрівля похила, тож опади нас не жалують. Відповідно відпадає плитка, яка руйнує фойє. Не хочеться, аби наші шанувальники перелякались і перестали ходити в театр, але справді сумно».
Протягом всієї зими актори репетирували в пальтах, а репетиція в холоді – немає гіршого.
Утім, Держипільський не надто нарікає на керівництво області та управління культури. Тішиться, що зроблені ремонти в закулісній частині, є хоч три нові мікрофончики. Та каже, цього недостатньо. Бо мають бути підвісні мікрофони, радіо-мікрофони, у фойє – нормальне підзвучення, багато іншого.
Актор Олексій Гнатковський зауважує, що не надто добре з приміщенням і в сусідів із львівського театру імені Заньковецької. Але апаратура в них сучасна, дорога.
«Там актора гарно видно й чути, – каже Олексій. – А ми настільки звикли до власного крику на сцені, що просто глушимо глядачів, які приходять до нас в інших містах».
Ростислав Держипільський: «У нас всюди проблеми — і зверху, і знизу» |
Лазерні мрії
Ростислав Держипільський згадує, як у Києві його запитували, скільки вони витрачають на одну постановку. Коли відповів, що 30-40 тис. грн., йому не повірили. Каже, що в багатьох інших театрах йдеться про 240-300 тис. «Можна замовити круту сценографію, світлові ефекти, костюми. Хочемо, приміром, запросити польського режисера. Але наразі не наважуємось, бо не певні, що зможемо йому зрозуміло пояснити, чому неможлива реалізація його задуму, якщо він вигадає щось вартісне».
Директор розповідає про ще один задум: «Ставимо зараз «Ромео і Джульєтту», і дуже б хотілося зробити водяний куб та дощ на сцені, адже дія відбувається у Венеції. Думаю, ми би вразили наших глядачів новизною. Це було б несподівано та цікаво не лише для Франківська».
Актори кажуть, що їм уже давно хочеться зробити в якійсь із вистав гарне світлове шоу. «Лазером можна створити цілу декорацію, – замріюється Гнатковський. – У «Лісовій пісні» можна зробити ефект лісу, річки, погратися зі звуком. Але без якісних колонок, підсилювачів, мікрофонів – ніяк».
За словами Держипільського, театральне освітлення та озвучення теж – із вісімдесятих. «На позичках звукової апаратури ми почали жити з кінця минулого сезону, – говорить директор. – Дуже соромно, коли приїздять інші колективи, і ми мусимо зустрічати їх у таких умовах. Світло старе. Та поки нема іншого, тратимо великі гроші на ліхтарі, хоч і закуповувати їх вже ніде. Жартуємо між собою, що в нас художники не по світлу, а по темряві».
Влада знає і не спить
«Будь-які позитивні зрушення можливі тоді, коли є злагода та порозуміння між керівництвом області та театру, про що й можемо говорити нині, – говорить начальник обласного управління культури Володимир Федорак. – А корінь сьогоднішньої ситуації з театром у фінансуванні культури за залишковим принципом. Хоча навіть при цьому намагаємось шукати різні можливості. Крім того, голова ОДА Михайло Вишиванюк поставив планку високо: до кінця цього року закінчити з філармонією, а на початку наступного взятися за капремонт театру».
За словами Федорака, у жовтні 2010-го прийнята обласна програма управління культури, якою заплановані ремонтні роботи даху, фасаду, опалення, заміна світла та звукоапаратури, пошиття нового одягу, ремонт паркету. Все це, за попередніми розрахунками, на 6 млн. 814 тис. грн. Федорак наголошує: керівництво області аж ніяк не стоїть осторонь проблем театру, і підтвердженням тому є ремонтні роботи, на які з обласного бюджету за останні два роки виділили понад 4 млн. грн.
А директор Івано-Франківської філії проектного інституту «Діпромісто» Василь Турко каже, що на повну реконструкцію облмуздрамтеатру потрібно понад 20 млн. грн. Проектна документація вже готова. Щойно будуть кошти – можна приступати.
Comments are closed.