«Його не буде, він помер від передозування», – пролунало по той бік слухавки напередодні нашої зустрічі з однокласниками. Йому минуло 26… Нині, аби побачити використаний шприц, далеко йти не треба: під’їзди, береги річок, сквери. Натомість, хто та що робить для попередження та протидії наркоманії – невідомо.

Від злочину до хвороби

У СРСР вважалося, що наркоманії немає. Хоча в південних районах країни традиційно вирощували опіумний мак і коноплі з метою виготовлення «ліків» від деяких хвороб (часто-густо душевних). Про зловживання наркотиками зазвичай замовчувалось, аж доки наркоманія раптом не стала модною у 1980-х. Тоді ця біда не оминула і Прикарпаття. З того часу все тільки погіршилося.

«Нині наркосцена в місті омолодилася. Все не так, як було раніше, – говорить Наталя, наркозалежна із 17-літнім стажем. – Якщо колись за наркотик бралися молоді, але дорослі, то наразі це діти 12-14 років. Тоді це називали злочином, нині – хворобою».

За словами жінки, тоді без проблем можна було знайти десяток квартир-точок, зараз – виключно пересувні. Зв’язок – телефоном. Змінилися і наркотики. Колись більшість були опіумними наркоманами, нині молодь «сидить» на синтетиці, яку можна купити в аптеці.

Ми розмовляємо у центрі підтримки та реабілітації, що діє при наркодиспансері, який знаходиться неподалік центру міста. Чоловіки та жінки, які приходять сюди щоранку, отримують тут порцію метадону. Це – замінник наркотику, який блокує потяг і бажання, повертаючи людину до нормального життя.

Вони розповідають, як і чому спробували, як відбували покарання за злочин або за те, що міліція знайшла в кишені дозу. Кажуть, підстава. Про свій гіркий досвід, хвороби і сльози рідних ці люди можуть розповідати безконечно. Говорять, заради того, щоби своїм прикладом відвернути від страшного лиха дітей. З цією метою два роки тому наркозалежні, що приймають замісну терапію, створили громадську організацію «Захід-Шанс». До речі, тут, де вони збираються, колись був наркопритон.

Міліція скаржиться на самотність

Попри те, що сталих наркопритонів начебто немає, як кажуть самі наркомани, а є тільки пересувні точки, міліція притони таки знаходить. Так, начальник відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків в Івано-Франківській області Михайло Гресько каже, що за 2010 рік на Прикарпатті виявили 26 притонів. Минулого року – 24. Споживачів наркотиків на обліку – 569.

Щодо злочинів по лінії наркоманії, то їх цьогоріч виявили – 517, що на сотню більше за минулорічний показник. Щодо збуту, то цього року викрили 213 точок.

З буднями непросто, вважає Михайло Гресько. «Складається враження, що із цим злом бореться тільки міліція, – каже він. – Це при тому, що кількість працівників – явно недостатня. Для результату має бути консолідація громади, адміністрації, педагогів, мають діяти фонди. Цьогоріч ми заарештували 85 продавців наркотиків, минулого року – лише 16. Словом, наркоманія тільки зростає».

Популярна смерть

Заступнпик головного лікаря обласного наркодиспансеру Тетяна Черкасова теж говорить, що нинішня ситуація дуже різниться від минулих років. «Зараз наркотики типу ширки, яка все ж є натуральним продуктом, вживають значно менше, – розповідає лікар. – Поширеним є «субутекс», а залежність від нього наступає значно швидше, ніж від ширки. Опіати за частотою вживання – на третьому місці. Найпопулярнішим наркотиком є марихуана».

Пані Тетяна говорить, що вживання марихуани може призвести до шизофренії – це науково доведено. Хоча серед молоді побутує думка, що це доволі легкий наркотик…

До речі, минулого року правоохоронці перекрили один із міжнародних каналів надходження «Субутексу». Препарат мав потрапити до Івано-Франківська за звич­ною схемою – у посилці в мікроавтобусі з Італії. Таблетки заховали у коробці з жувальними гумками. Загалом вилучили 31 пігулку «Субутексу», вартість «посилки» на чорному ринку становила би майже 12 тис. грн. Такі випадки непоодинокі. Комусь це вигідно.

Помножити на десять

Тетяна Черкасова також розповідає про так звані клубні наркотики, що мають вплив на центральну нервову систему, дають відчуття кайфу від рухів. Згодом таких хворих треба лікувати у наркодис­пансері та психлікарні.

Щодо профілактики, якихось програм, то від держави – ані фінансів, ані сприяння. Все, що робиться, на громадських засадах. Немає навіть об’єктивної інформації про кількість підлітків, життя яких під загрозою. Якщо, наприклад, на обліку є 30 осіб, то цю цифру треба множити на 10.

«Ось недавно ми впровадили комп’ютерну моніторингову програму, задіявши до її запуску три структури – наркодиспансер, школи та міліцію, – розповідає Черкасова. – Згідно з її положеннями, зафіксована у кожній школі інформація про ту чи іншу дитину має передаватися Інтернетом у наркодиспансер, і таким чином можна буде мати об’єктивну інформацію і працювати з тими дітьми». Наразі програма діє у ЗОШ №4 та в природничо-математичному ліцеї, бо не кожен керів­ник охоче йде на таку співпрацю. Про конкретні цифри можна буде говорити значно пізніше.

Начальник служби у справах дітей Івано-Франківського міськвиконкому Зоя Сливка говорить, що дітей, схильних до вживання наркотиків, у нас немає. Виглядає, що такий результат є наслідком серйозної профілактики. Пані Зоя наголошує: крім їхньої служби, цим займається управління освіти, медицина, і перелік заходів – чималий…

Йдемо до школи. За інформацією з кількох шкіл (на прохання адмініст­рацій не вказуємо прізвищ і номерів закладів – Авт.), в плані профілактики проводиться місячник здоров’я та правовиховної роботи. Інколи дітям показують фільми, інколи приходять із лекціями лікарі з наркодиспансеру. Все.

Також вчителі знають, що дітей у наркотичному сп’янінні забирає відповідна служба. Але оскільки така інформація вважається конфіденційною, то про це не говорять.

Гнітюча безнадія

«Усі наркомани припиняють вживати наркотики і тільки деяким вдається це за життя», – такий вислів є у брошурі, яку ми взяли у центрі підтримки та реабілітації наркозалежних.

Вочевидь, те, що кілька десятиліть мало майже безперешкодне поширення у суспільстві, сьогодні просто неможливо зупинити без тотальної державної підтримки. Мабуть, варто, щоб у державі оголосили боротьбу не з підприємцями-платниками податків та іншими цікавими особами, а з власниками фармацевтичного бізнесу, які тримають ринок збуту наркотичних препаратів, з тими працівниками органів внутрішніх справ, місцевого самоврядування, які «кришують» відповідний бізнес. За неофіційними даними, таких чимало…

P. S.
А тепер до батьків: чи знає ваша дитина, що від марихуани можна отримати крововилив? Чи певні ви, що, шукаючи замінника родинній любові, вона не натрапить на наркотик?

---

До теми

Про профілактику не чули

Що іванофранківці вважають наркотиком та що вони чули про заходи з профілактики наркоманії, «Репортер» опитав людей на вулицях міста.

Олесь, лікар:
– Наркотик – це шлях у небуття, а за визначенням – хімічна речовина, що впливає на мозок людини і викликає стійке звикання. Про профілактику іноді щось говорять на місцевих каналах, можна невеличку статтю знайти в газеті, але це все, що знаю. На жаль.

Віктор, дизайнер:
– Про сильні наркотики мало знаю, але вважаю, що звичайне куріння шкідливіше за марихуану. Дивився якось сюжети про наркоту, яку варять у домашніх умовах з того, що можна купити в аптеці – це просто самогубство… Хоча в тому сюжеті була інформація, що навіть будучи без ніг, люди продовжують шукати дозу. Це страшно! Щодо профілактики, то думаю, вистачило би побачити один такий жорсткий сюжет.

Олена, політолог:
– Наркотиком є будь-яка речовина, здатна викликати звикання, незалежно від того, має вона фармацевтичне походження чи ні. Нині мережа збуту наркотичних речовин налагоджена краще, ніж будь-коли. Ініціативи ідеї щодо подолання проблеми постійно висуваються на рівні неурядових громадських організацій, але достукатись до влади в Україні виявляється нереально.

Олег, водій-таксист:
– Це збуджуюча отруйна речовина, яка викликає в малих дозах ейфорію, штучне відчуття щастя, а у великих – наркотичний сон. Наркотики однозначно негативно впливають на організм. А те, що вони роблять із розумом, є набагато страшніше. Наркотики залучають людину до страшної гри, яку потім неможливо відрізнити від реального життя.

А щодо профілактики з боку держави, то відчувається не просто байдужість з боку чиновників, а їхня зацікавленість у розповсюдженні наркоманії, передусім фінансова.

Світлана, психолог:
– Знаю, що наркотики є різної категорії. Від легких (так звана трава) до важких (героїн). Молодь у нас бавиться ЛСД («золота молодь», бо це дорого), а «середній клас» вживає амфетамін, екстазі, марихуану (коноплю), трамадол, субутекс. Закінчені наркомани варять ширку в домашніх умовах. Щодо профілактики, то знаю, що в цьому напрямі працює управління охорони здоров’я ОДА, головне управління сім’ї, молоді та спорту ОДА, служба у справах дітей ОДА. Та про заходи не чула. Мабуть, лише програми пишуть.

Марина, оператор:
– Навіть сигарети – то наркотик. Ну і за списком – марихуана, екстазі, далі – важчі. Про профілактику наркоманії не чула нічого.