Дивобуд

Давайте почнемо так. Живе собі міський голова Івано-Фран­ківська Віктор Анушкевичус на другому поверсі майже вбитої хрущовки. Хоча, це може бути його перший заступник Зіновій Фітель або головний архітектор міста Ігор Гаркот. Хіба такі люди не живуть у хрущовках? Ну, принаймні, теоретично це можливо, і менше з тим.

Отже, одного разу хтось із них раптом виявляє під власними вікнами жваві будівельні роботи. «Хто? Як? Хто дозволив?!» – обурюється він і біжить розбиратися з тими, хто керує будівельниками. Там йому спочатку кажуть, що всі дозволи є, а потім просто відправляють куди подалі – скаржитись.

А далі протягом місяців наш можновладний мешканець хрущовки оббиває пороги усіх можливих інстанцій, пише скарги та отримує відповіді. А будова продовжується. Приходять комісії, про щось говорять із забудовником, роблять йому приписи, він навіть платить невеликий штраф. А перед вікном уже накривають дах. Влітку від того даху йде жар, як від пічки, а взимку можна прямо з підвіконня виїжджати на лижах, адже сніг заглядає у вікно…

«Не може такого бути», – посміхнеться читач і, скоріш за все, матиме рацію. Правильно, з чиновниками – навряд чи. А зі звичайними людьми?

Один на всіх

Скоро рік, як мешканці будин ку по вул. Незалежності, 99 (біля кінотеатру «Космос») відчайдушно воюють із підприємцем Петром Прокопчуком. Раніше він приватизував приміщення магазину на першому поверсі, відремонтував, частину використовував під кафе, частину віддав в оренду банку. Документи оформив на свою доньку Наталю. Спочатку із двору зробив невеличку прибудову (13,5 м²). Потім в нього покращився апетит, і з грудня 2009 року Прокопчук без жодних дозволів узявся за будівництво з фасадного боку (69,5 м²).

Відтоді люди ходять по інстан­ціях. Та й узагалі все відбувається саме так, як викладено у попередньому розділі. Єдина відмінність – у тому будинку живуть прості іванофранківці. До візиту в «Репортер» (у зверненні є підписи більше десятка квартир) вони вже сходили до всіх, кого знають: держархбуд контролю, міськвиконкому, прокуратури, міліції, навіть до пожежників. І від усіх цих грізних структур отримали авторитетні відповіді з купою вагомих слів: «розглянуто», «проведено перевір ку», «внесено припис», «накладено штраф», «зобов’язати», «в місячний термін», «контроль покласти». Але Петро Прокопчук, у свою чергу, теж поклав… контроль і на структури, і на мешканців.

Відеозапис його розмови з сусідами:

До речі, преса про це вже писала, і «Репортер» теж. У червні Зіновій Фітель та Ігор Гаркот казали, що цей випадок може стати чи не першим, коли в місті демонтують самобуд. Адже влада теж була здивована таким нахабством. Що думаєте, демонтували? Не так швидко. Після того, як міськвиконком прийняв рішення зобов’язати Прокопчуків знести оте «щастя» та віддати захоплену землю, вони подали до суду. А місту довелося подавати вже зустрічний позов.

Тепер теоретично в пана Петра навіть є шанси виграти справу, хоч і невеличкі. Адже у Цивільному кодексі України існує стаття 376 «Самочинне будівництво». І там передбачена можливість визнання власності на самобуд – «за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно». Вважаєте, не вийде? Хтозна. Тим більше, що обласний держкомзем нарахував збитків від діяльності Прокопчука аж на 6891,34  грн. Хто в школі трохи вчився, той швидко порахує, наскільки дешевим буває центр міста.

Отже, справа нині в Господарському суді Івано-Франківської області. Коли буде засідання, наразі невідомо. Може, після виборів.

Ви мене не бачили

«Репортеру» хоч і не з першого разу, але вдалося зустрітись із самим Петром Прокопчуком. Огрядний чолов’яга середнього віку відкрив двері прибудови на Незалежності, 99. Веселий такий, привітний. Спочатку сказав, що до справи не має жодного стосунку, мовляв, у документах зазначена інша особа.

– Так то ж ваша донька! Крім того, в нас є відео, де саме ви керуєте роботами.
– То це ви про мене вже писали?
– Ні, то був не я.
– А, ну тоді тільки ви ще й не писали. А чому взялися?
– Люди прийшли до редакції, поскаржились.
– Невже вони досі скаржаться? Добре, давайте так: ви мене не бачили, а я – вас.
– Ні. Мені потрібна ваша думка, офіційний коментар. Адже у вас є якась позиція?
– Нічого я вам не скажу.

На тому й розійшлися. Враження – нормальна, психічно здорова людина. Але ж яким, м’яко кажучи, сміливцем треба бути, щоби просто вхопити шмат землі у самому центрі міста, зліпити там прибудовку, пересваритися з цілим будинком та усією місцевою владою, а потім ще й подати до суду?! За інформацією редакції, Петро Прокопчук не відноситься ані до сірих політичних кардиналів, ані до ватажків транснаціональної мафії. Також він не є таємним родичем Януковича, Путіна та Обами разом узятих. А звідки тоді така відвага й упевненість?

Насправді, все може бути дуже просто. Уявімо собі, що перед тим, як приступити до прибудови, Петро Прокопчук вирішив проконсультуватись у когось зі своїх знайомих при владі, чи в архітектурі, чи в досвід ченого юриста. Як узяти землю, чи є шанс законно оформити папери, а якщо виникнуть проблеми, то кому і скільки доведеться платити? І отримав він приблизно таку відповідь:

«Послухай, Петре, не масти собі голову! Просто бери та будуй. Спочатку ніхто й не побачить. Ну поскаржаться на тебе ті голодранці, ну то й що? Прийде одна інспекція (якщо прийде, і то не скоро), потім інша. Напишуть тобі страшний припис, заплатиш якісь копійки. Вони писатимуть, а ти будуй! Можуть навіть вимагати знести, але ти не лякайся та роби своє. Наші депутати, міськвиконком, архітектура, інші всякі-ружні чиновники швидко вирішують лише те, що чіпляє їх особисто. В них вічна боротьба за владу, піар, вибори, а скаржників вони щодня десят­ками бачать. І не смій ламати сам. Влада цього не робитиме – то треба через суд, та ще й окремі гроші на знос виділяти. А коли вже закінчиш будову, то подавай до суду на узаконення. Може заплатиш ще якийсь штрафик, та все одно вийде значно дешевше».

Звісно, це лише припущення. Може, й немає у Петра Прокопчука приятеля-чиновника, і розмови такої не було, а до цієї примітивно-нахабної схеми він додумався самостійно. Адже, як стверджує найновіше галицьке прислів’я: «Поки пани грають вар’ята, хлоп завжди зможе щось вкрасти».