Пелагея Козьменко, яка днями відзначила 105-річчя, є найстарішою жінкою на Прикарпатті.
За словами сина Любомира, його матері навіть не 105, а 107 років, бо у часи Другої світової війни, коли горіла її оселя, у вогні зникли документи. Згодом невідомо чому написали, що Пелагея Козьменко на два роки молодша. Отож за документами бабці 105 років, пише Експрес.
Попри такий поважний вік пані Пелагея чудово виглядає, сама живе у хаті, хоча син з невісткою навідуються кілька раз в день. Сама готує, прибирає, садить та доглядає понад 50 видів квітів. Троянди, півонії, чорнобривці, братчики, настурції, айстри, іриси —усього й не злічити. Із квітами поважна жінка…розмовляє, співає їм, каже, що з добрим словом та піснею вони ростуть буйні і пишні.
Квіти найстарша пані Прикарпаття носить до місцевого православного храму та роздаровує радо односельцям.
«Мати змалечку горя зазнала, хоча одиначкою була у батьків, -розповідає Любомир Козьменко. -Дві війни пережила, рідних втратила, у в часи Другої світової її хата згоріла, а маму поранили в руку радянські окупанти».
На щастя, жінку вдалося врятувати, але руку хотіли відрізати. У лікарні Пелагея, дуже сильно, але таємно молилася. І рана на руці, на подив лікарів, зажила. Коли Пелагея вийшла з лікарні, то побачила, що від її оселі залишилося згарище. Родини у самотньої матері з дитиною не було, тому вона 18 років винаймала помешкання.
«Довго ми на одному місці не проживали, – з болем згадує пан Любомир. -Якщо у господарів одружувалися діти, то ми з мамою змушені були шукати нове житло. А ще за мамою слідкували енкаведисти, бо вона вміла шити, і часто шила одяг українським партизанам. Одного разу її вже до Коломиї у в’язницю забрали, я думав, що сиротою зостануся, та явних доказів співпраці Пелагеї Козьменко з упівцями окупанти не знайшли, і жінку відпустили. Проте ще довго-довго стежили, що мама робить, куди ходить, з ким розмовляє».
Як мить проминули роки, а з ними, минули й біди пані Пелагеї. Виріс, вивчився на інженера син. Згодом одружився. Зараз у жінки двоє онуків та двоє правнуків. Син мешкає за 50 метрів від матері, часто просить, аби вона жила з його родиною. Та жінка не хоче, бо вона—нарешті повноправна господиня у власній оселі, якої у неї роками не було. “Мати не лежить і не сидить днями, як більшість людей поважного віку, –продовжує Любомир Козьменко.–Вона завжди щось робить: бур’яни у квітнику виполює, телевізор дивиться, а увечері зі мною новини обговорює, з односельцями спілкується, на кухні порається”.
Чоловік мовить, що його мати споживає лише натуральну їжу, а коли їй приносять щось з магазину—сердиться. Жінка майже не вживає м’яса, а смакує кашами: гречаною, вівсяною, рисовою, кукурудзяною, їсть сир, сметану, картоплю з овочевими салатами, в які додає багато зелені: кропу, петрушки, м’яти. Улюблені страви бабці—овочевий борщ та кукурудзяна кулеша зі сметаною або мелай (запечений у печі корж з кукурудзяної муки—авт.). У неділю жінка випити 10-20 грам домашнього самогону. Каже, що це здоров’я шлунку. До речі, до лікарів, після страшного поранення, пані Пелагея майже не зверталася. Лікувалася удома травами. Зараз 105-річна ювілярка на здоров’я не скаржиться.
А ще пані Пелагея багато молиться: за рідних та односельців, за Україну і вояків на Сході. Жінка мовить, що молитва і віра в Бога допомогла її не видати нікого з партизанів на допитах, самій не потрапити у в’язницю, виростити сина, дочекатися правнуків і дожити до 105-річчя. Жінка два-три рази в місяць сама ходить до сільського храму. А її син Любомир, голова церковної ревізійної комісії та щодня допомагає священику і церковному старості у господарських справах. На запитання про таємницю довголіття, пані Пелагея усміхається, і каже, що треба жити без злоби, з любов’ю до родини і Бога, щодня молитися і мати відкриті до людей і світу серце й душу.
