Історія донорства

Сторіччями вважалося, що випита кров здатна замінити людині ту, яку вона втратила в результаті поранення чи хвороби.

Система кровообігу в людському тілі була описана в 1628 році англійським вченим Уїльямом Гарвєєм.
У 1667 році француз Жан Батист Денні перелив приблизно 250 мл крові ягняти хлопцю, що страждав лихоманкою, і хворий нібито видужав.
У 1795 році американський лікар Філіп Сінг Фізік провів перше переливання крові від людини до людини.
Справжнім проривом у практиці переливання крові стали експеримен-
ти британського акушера Джеймса Бланделла, який в 1818 році врятував життя однієї зі своїх пацієнток, переливши їй кров чоловіка.
Використовуючи винайдені Бланделлом інструменти і його методику, російський акушер Андрій Вольф в 1832 році зумів врятувати породіллю з важкою кровотечею. Проте, не дивлячись на прогрес, відсоток невдалих трансфузій все ж таки залишався дуже високим, і переливання крові визнавалося ризикованим методом.
У 1900 році австрійський лікар Карл Ландштейнер відкрив і описав перші три групи крові — A, В і С. У 1902 році його колеги Альфред де Кастелло і Адріано Стурлі додали до списку груп крові четверту — AB.
Вже в 1907 році в Нью-Йорку було зроблено перше переливання крові хворій людині від здорової, з попередньою перевіркою крові донора і реципієнта на сумісність.
Ще одне відкриття було зроблене американськими лікарями Чі Роджером і Дадлі Вайтом. Вони довели, що кров першої групи може бути перелита пацієнтам з будь-якою групою, а пацієнтам з четвертою групою підходить будь-яка інша. Так з’явилися поняття «універсальний донор» і «універсальний реципієнт».
Використання розчину цитрату натрію і глюкози дозволило зберігати кров протягом кількох днів після донації і таким чином створювати її запас. Масові переливання крові вперше застосували в Англії під час Першої світової війни.