Легко тлумачити назву вулиці, якщо вона носить ім’я усім відомої особистості. А що робити, коли «прототип» – герой локального масштабу, та ще й позаминулої епохи? Наприклад, що грандіозного зробив оцей Майзельс, аби потрапити на вуличні вказівники? У таких випадках краєзнавцям доводиться добре попрацювати.
Фото: Микола Волков
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Доб-Беруш Майзельс (1798-1870) служив краківським, пізніше варшавським рабином. Під час антиросійських заворушень він встав на бік поляків, за що був заарештований і висланий з Варшави.
Майзельса – це не перша назва вулиці. У першій чверті ХVIII століття Юзеф Потоцький примусово переселив єврейську громаду з північної до південної частини Станиславова. На фортечному бастіоні незабаром постала синагога, а біля неї проходила вулиця Тильна (або Нижча) Жидівська. Від 1870-х вона фігурує як Майзельса. Аби не морочити голову читачам, одразу скажемо, що сьогодні це – Лесі Українки.
Після того, як на площі Потоцького у 1894 році звели дирекцію залізниць (головний корпус медуніверситету), вулиця виявилася розрізаною надвоє. Її меншу частину, що впирається в Галицьку, назвали Потоцького, а решта залишилася Майзельса.
За німецької окупації вона була Нестора. Правда, постанова про перейменування не уточнювала, якого саме – чи то Махна, чи давньоруського літописця. Від 1945 року і до сьогодні – Лесі Українки.
Але повернемось на Майзельса. По центру старої поштівки бачимо ту саму залізничну дирекцію, яка пошматувала вуличку. Втім, вона варта окремої розповіді, тож нині ми її не чіпатимемо. Найцікавіша споруда розташована праворуч. Її збудували у 1870-х і містяни знали її як «Готель і ресторацію Штріка». У бідному на події провінційному Станиславові ледь не сенсацію викликала замітка про те, «як кельнер з готелю М. Штріка бився на пляці Міцкевича з кількома особами».
На початку ХХ століття готель вже належав іншому власникові – Соломону Гюбнеру – який дав йому пишну назву «Брістоль». Хоча насправді то був дешевий готельчик, за сучасною класифікацією – мінус дві зірки. В історію української культури «Брістоль» потрапив через те, що там помер композитор Денис Січинський (1865-1909). Останній рік композитор важко хворів на рак шийних бородавок, але коштів на операцію не було. Також у музиканта не було родини, житла, грошей. Перед смертю він напружено працював, аби підготувати до друку у місцевій книгарні Гасклера 25 колядок. Встиг.
За радянської влади колишній готель довели до ручки і у 1988 році знесли. Аж у 1999-му його відбудували за проектом Зеновія Соколовського. Архітектор намагався максимально відтворити споруду за старими фото. Щоправда, на вимогу замовника (споруда будувалась під курси підвищення кваліфікації однієї промислової організації), був змушений додати ще один, мансардний поверх. Але у порівнянні з АРС-домом чи Легендою будинок виглядає ледь не верхом будівничої толерантності.
Сьогодні там гуртожиток готельного типу. Фасад прикрашає меморіальна дошка Денису Січинському.
Далі на сучасному фото видно польський конструктивістський будинок (вул. Труша, 4). Його збудували у 1930-му на місці знищеного війною кварталу. Спочатку кам’яниця мала три поверхи, але через п’ять років його власники – такий собі Герш із донькою на прізвище Франк – отримали дозвіл на добудову четвертого, і негайно цим скористались.
Ліву частину фото займає дальня частина скверу Міцкевича. Колись там стояла споруда кагалу (правління єврейської громади). Її, руками тих самих євреїв, розібрали нацисти у 1942 році.
Comments are closed.