Цієї суботи у Франківську знову буде гучно й видовищно. У місті ревітимуть двигуни й скреготітимуть гальма, бо місцевий клуб «Wild Biker MCC» святкуватиме свої 10 років.
Буде екстрим, драйв та рок-н-рол, бо інакше байкери не вміють, пише Репортер.
Байкери – то ціла культура зі своєю історією та законами. Це люди, для яких мотоцикл – не лише засіб пересування, а й вірний друг. А почалася вона зі США, ще з 1902 року, коли Вільям Гарлі та брати Девідсон заснували знамениту нині фірму з виробництва мотоциклів. А вже у 1950-х байкерський рух набуває обертів: зароджуються фестивалі та клуби. Найперший і найвідоміший американський клуб – «Пекельний ангел».
В Україні цей рух зародився десь у 1980-х, але називалися вони тоді скромно – клуби з мототуризму, бо західне тоді, м’яко кажучи, не толерувалося.
За словами президента клубу «Wild Biker MCC» Андрія Цербера (прізвищ тут не буде, лише псевдо), байкерська культура в Україні й досі лише розвивається. Наприклад, найстарший клуб в Україні заснований десь 30 років тому у Львові. А франківському – 10. Андрій каже, це відносно солідна дата. На початках у клубі було п’ять членів, а зараз – приблизно в десять разів більше.
Серед байкерів люди різного віку та професій – будівельники, медики, держслужбовці, бізнесмени, спортсмени. Усіх об’єднує одне – любов до дороги й подорожей.
Бог поршнів і клапанів. Василь Курищук відновлює в Косові мотокультуру (ФОТО)
На сьогодні «Wild Biker МСС» – перший і єдиний байкерський клуб Івано-Франківська. Має певний статус, структуру, а також один із небагатьох в Україні, в кого ще й свій гімн.
Керує клубом президент. Вирішує різні організаторські питання, складає плани на рік і т. д. Затверджує це все рада клубу.
«Нема так, що ти маєш байк і ти вже байкер, – говорить Андрій. – Багато так думають. Нема такого, що просто запишіть. Людину треба знати, вона має себе зарекомендувати, поїздити з нами рік-два. За той час ми придивляємося. Лише потім рада клубу вирішує, чи присвоїти йому звання кандидата у члени клубу. І знову він їздить рік з окремими нашивками як повноправний член, але не має права голосу».
«Цербер» пояснює, що клуб – це така собі окрема сім’я і будь-кого не візьмуть. Сам він на мотоциклі десь з вісім років, а в клубі є багато таких, хто їздить чи не з дитинства.
Наприклад, почесний член клубу Василь Рекс. У «Wild Biker MCC» він від самого початку, хоч сам із Бродів. На байку – з 13 років, зараз йому 60. Об’їздив всю Україну сам і з дружиною. Каже, байкерських сімей є багато, а як вони весілля гуляють! Говорить, що мотоцикл – член сім’ї, що вже зрісся.
Понад 10 років тому Василь приїхав до Франківська на зустріч байкерів. Пригадує, була пізня осінь, дощ, холодно. І йому презентували 30 літрів пального – «за дальнобой», бо їхав здалеку. Так і подружився з франківцями. Потім подзвонили та сказали, що хочуть створити клуб…
«Зараз клуб розрісся, став відомим, є дуже багато хороших хлопців, – каже Василь Рекс. – Вони тримають марку клубу, всюди їздять. Наше гасло звучить: жити, щоб їхати – їхати, щоб жити. Так і є. Отримувати задоволення від дороги, подорожей, зустрічей з гарними друзями».
За словами Василя, байкери – це не лише повдягати жилетки з символікою та наколоти тату. Каже, кожен байкерський клуб має обов’язок перед державою.
Наприклад, франківці багато років опікуються Солотвинською школою-інтернатом, що в Богородчанському районі. Часто навідуються туди, привозять подарунки – солодощі, іграшки, канцтовари. Забирають дітей і до Франківська, влаштовують їм походи в кіно чи аквапарк.
Ще важливо, один з франківських байкерів нині воює на Донбасі. Один уже відвоював, отримав контузію. Хлопцями гордяться, їх всіляко підтримують.
«Байкер – це не щось брутальне, – каже Рекс. – Це інтерес до техніки, життя, людей. Усі байкери – одна велика сім’я. Є різні ситуації в житті. Якщо в когось біда – народ піднімається. Знаходять виходи, допомагають. У байкерській дружбі вигоди ніхто не шукає. Я можу знати чоловіка кілька років і можу не знати, де він працює – чи він прокурор, чи адвокат».
Василь має шість онуків і найстаршого вивозив на байку, коли той був йому по пояс. Впевнений, що онук виріс доброю людиною, яка знає, що таке порядність, чесність і допомога.
«Де б байкери не зустрілися – одразу стають друзями. Підходять і розпитуються, мовляв, а звідки, куди їдеш, а давай разом? – каже Андрій Цербер. – Виходить, що виїхав один, а далі зібралась ціла компанія. Коли ти їдеш і бачиш, що стоїть байкер з шоломом у руках, то мусиш зупинитись і спитати, чи не треба допомогти. Це святе правило».
Попри їхній часто суворий, десь брутальний зовнішній вигляд, перехожі реагують на байкерів з позитивом, цікавістю, стають фотографуватися.
Отож набратися того всього сповна можна буде вже цієї суботи, 11 травня, на фортечній площі «Бастіону». Тут байкери влаштують гучний міні-фестиваль з шашликами і драйвовою музикою. А ще буде традиційний парад по місту, в якому візьмуть участь десятки байкерів з різних куточків України.
