«Як менше їсти?», – написав я та присунув до себе тарілку з салатом. Для такого грубасика, яким є я, менше їсти – це десь таке саме, як для курця кинути курити. Це, напевно, тому, що і курці, і ненажери належать до однієї психозалежної групи поведінки.
Особисто мене вже тішить те, що я перестав просинатися серед ночі та, як зомбі, йти в напрямку холодильника. Ця звичка була настільки сильною і пунктуальною, що, прокинувшись, я міг чітко сказати, яка зараз година, бо точно знав – друга сорок п’ять. І так було роками… Мені було байдуже, що я з’їм посеред ночі, головне – треба було хоч щось закинути в пузо. І це прагнення перемагало мене до певного часу – поки мені не пояснили причину моїх нічних нападів голоду.
Адже те, що я почав по ночах під’їдати, також виникло не одразу. Адже раніше я на день піднімав по 40 тонн заліза. Але принаймні тоді можна було пояснити собі цей «феномен». Навантаження на межі можливостей людини, коли для відновлення потрібні білки, вуглеводи, вітаміни, мінерали, й то у великій кількості, як мені тоді здавалося. Активний спорт закінчився, а прірва на їм’я Шлунок вимагала свого. Можливо, вже в меншій кількості, але вимагала. І шанс знизити вагу до тієї, яку мені рекомендували лікарі після операції на серце, зводився практично до нуля.
Та півроку тому на зйомках одного медичного проекту, коли лікар-дієтолог пояснювала глядачам важливість сніданку у житті людини, я зрозумів, що це розповідають про мене. Адже після мого нічного штурму холодильника я ніколи не снідав. Мені цього не хотілося.
І першою шкодою для шлунка було те, що коли він за природним розкладом мав відпочивати, я давав йому позапланову роботу. І виконував він її так-сяк. Неперетравлена їжа просто гнила. А прокинувшись, я постійно відчував втому, адже вночі організм не відпочивав. Отже втома накопичувалась і накладалась одна на одну, що тягнуло за собою не тільки фізичну, а й психологічну прірву. І це при тому, що я нічого важкого фізично не робив. Другою і найсуттєвішою помилкою була відсутність сніданку, який мав мене енергетично підзарядити й забезпечити повноцінну потребу організму. Це усвідомлення стало ключовим. Сніданок – найголовніше!
Забігаючи наперед, скажу лиш одне – після Великодніх свят стрілка ваги показала 136 кг, а лікарі рекомендували не більше 115. А вже з червня я чітко снідав, обідав і вечеряв, і в результаті на 1 жовтня маю 124 кг. Мене тішить, що я це робив і роблю поступово, бо люди, як правило, намагаються наскоком. Комусь треба схуднути до свого ювілею, комусь – до поїздки на море. Одним словом, кидаючись у крайнощі, в різні екзотичні дієти вони худнуть лиш на певний період, а згодом повертаються у свою «звиклу категорію», і то в кращому випадку. Швидке схуднення не приносить користі ні здоров’ю, ні зовнішності.
Сьогодні замість рецепта смачної страви я спробую порадити, як поступово позбавитися дискомфорту від зайвих кілограмів. Перше – не їсти все мучне. Друге – не вживати цукор (якщо звикли пити з ним чай чи каву, то пробуйте акцентуватися саме на смаку цих напоїв). Третє – коли варите суп, повністю зливайте перший бульйон (винятком є важкохворі після операцій). Четверте – менше солі, бо сіль затримує воду в організмі, а обмежувати себе у воді не дуже корисно. І останнє – їжте багато клітковини: зелені, овочів, фруктів.
Якщо те, що ви любите, замінити нічим не можливо, то вихід один – треба проявити волю і сказати «ні!». Не треба «різати» себе одразу, можна дати собі на звикання тиждень або два. Згодом будете дивуватися, як раніше їли те чи інше з цукром чи сіллю. Обмежуючи себе в чомусь, ми відкриваємо нові смаки та запахи!
І як спортсмен раджу вам якщо не бігати, то багато ходити, плюс легкі вправи – адже ви почнете поступово худнути, а м’язи та шкіру треба тримати в тонусі.
Втім для початку краще за все порадьтеся з лікарем стосовно ваших планів. Бажаю кожному досягнути комфортної для себе ваги й жити з нею, отримуючи задоволення від життя!
Comments are closed.