На поштівці бачимо вулицю Яховича. Вона порівняно молода – утворилась на зламі ХІХ-ХХ століть. Названа на честь Станіслава Яховича (1796-1857) – популярного польського байкаря. Більшу частину життя він мешкав у Варшаві, але свого часу закінчив Станиславівську гімназію.
У місті цього не забули та в 1900 році нарекли його ім’ям вулицю.
Найближчий до нас будинок – це споруда повітової ради. Вона складалася з 26 виборних членів і займалася питаннями повітового (районного) самоуправління. Довший час власного будинку рада не мала. У 1894 році урядовці придбали у станиславівського бургомістра Шидловського земельну ділянку, будову закінчили через два роки. Будинок споруджений за проектом відомого архітектора Яна Кудельського у стилі необароко.
Повітова рада перебувала тут до приходу «перших совітів». У міжвоєнний період тут же працювала повітова ощадна каса. Австрійському фотографу вдалося зазнимкувати велосипедиста. На початку ХХ століття ровери були досить рідкісним явищем на вулицях нашого міста. Кажуть, що першим щасливим власником велосипеда у Станиславові був син відомого адвоката Мелітона Бучинського. Йому чорно заздрили всі сусідські хлопчаки, адже ровер тоді коштував… як зараз добре авто. Зауважте, погляди гімназистів у кадрі прикуті до велосипедиста, а не до фотографа.
Сучасне фото переносить нас вже зовсім на іншу вулицю. За СРСР вона певний час була Театральною, а потім взагалі ніяк не називалася. 27 квітня 2005 року міськвиконком постановив назвати вулицю іменем Василя Вишиваного. Його справжнє ім’я – Вільгельм Габсбург, він був ерцгерцогом, представником австрійського імператорського дому. В часи Першої світової командував легіоном Січових Стрільців. Симпатизував українцям, навіть був радником уряду УНР з військових питань. У добу ЗУНР ерцгерцог відвідав Станиславів, був присутній на присязі українського полку.
…Перше, що кидається в очі, – величезні липи, які сильно вимахали за останні 100 років. Хоча й не всі дожили до нашого часу. Через буйну зелень багато будинків майже не видно. Повітова рада збереглася. Після війни тут хазяйнували кілька установ: обласний відділ архітектури, управління трудових ресурсів, обласний комітет Червоного Хреста, інші організації. Від 1948 року будівлю віддали обласній раді профспілок. Вона тут і досі, правда, частину приміщень здали в оренду.
Споруда дещо змінилась. По-перше, її куполи позолотили – такі тепер смаки. По-друге, старовинні дерев’яні двері замінили білим пластиком, який геть не пасує австрійській кам’яниці. Шкода, але це типове явище для сучасного Івано-Франківська. Кудись зникли скульптурні оздоблення на даху, між двома куполами. Але головні зміни полягають в іншому. За задумом архітектора Кудельського праве крило будівлі мало бути одноповерховим, згори його завершував аттик із балюстрадою. Це добре видно на старій поштівці. Проте сьогодні крило двоповерхове. Його надбудували поляки у 1928 році. При цьому до лівого крила також зробили добудову.
Цікаво, що Рада профспілок до вулиці Вишиваного (Яховича) не належить. Її теперішня адреса – площа Міцкевича, 4.
І наостанок. Стара вулиця Яховича впирається у Сапіжинську (Незалежності). Вдалині проглядається солідна триповерхова кам’яниця. Це знаменитий готель Камінського, що стояв на місці сучасного Укрексімбанку. Втім, це вже зовсім інша історія.
Фото: Микола Волков, поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Comments are closed.