«Репортер» починає нову рубрику. Її мета – показати, як змінилося наше місто за 100 років. Кожна публікація міститиме дві ілюстрації – поштівку чи фото початку ХХ століття плюс сучасний вигляд цього ж об’єкта, а також коротку довідку про те, що там було колись і що ж є тепер.
Над рубрикою працюватиме ціла команда. Старі поштівки – з колекції Зеновія Жеребецького, сучасні фото робитиме журналіст «Репортера» Микола Волков, а за історичну довідку відповідають краєзнавці Михайло Головатий та Іван Бондарев.
Почнемо з кольорової серії старих поштівок із видами Станиславова. Її в 1915‑1916 роках випускало краківське «Видавництво салону малярів польських». Серія була нумерована, складалась із десяти карток. Вони стали дуже популярними й чи не наймасовішими поштівками за всю філокартичну історію старого Станиславова.
Отже, перша пара…
Вулиця Казимирівська. Назву отримала від польського короля Казимира ІІІ Великого. Саме він у 1349 році завоював Галичину. Спершу вулиця називалась Брукованою, потім Вірменською (від вірменських купців, які мали тут помешкання), деякий час її паралельно називали Лисецькою. Від 1884 року – Казимирівська.
Домінантою фото є триповерховий готель «Імперіал», споруджений у 1893 році. Урочисте відкриття відбулося 1 липня. Як писала тогочасна преса: «Елегантністю і послугами він повинен перевищувати всі існуючі готелі в Станиславові, надавати усі можливі зручності і не поступатись першорядним готелям інших міст». Заклад був розрахований на 30 номерів і приваблював клієнтів помірними цінами (від 1,6 корон за ліжко-місце). Крім покоїв, тут містилось шість квартир, в одній з яких мешкав власник закладу Маргулєс.
На початку 1920‑х готель прогорів і нові господарі перепрофілювали його у звичайний житловий будинок. На першому поверсі працювала ресторація Феніга, яка славилася дешевими комплексними обідами, а також сніданками і вечерями (відповідно 1,4, 0,6 та 0,8 злотого).
Протягом останнього століття вулиця пережила кілька перейменувань: П. О. В. (Польської Організації Військової), гетьмана Хмельницького, чекіста Дзержинського. З 1990 року – Гетьмана Мазепи.
Після війни на першому поверсі колишнього готелю понад 40 років працювало ательє трикотажних виробів «Смерічка».
Цікаво, що свого часу цей будинок ледь не завалився. У 1990‑ті з боку вулиці Січових Стрільців відкрилося багато приватних магазинів – під входи до них розтесали три вікна. Ослаблений фасад почав просідати, вкрився тріщинами. Для порятунку будинку в 1999 році був замурований проїзд у двір, залишили тільки проріз для проходу людей.
Серед численних орендарів споруди відрізнявся клуб ігрових автоматів, що діяв тут тривалий час. Після заборони ігорного бізнесу в Україні він переформатувався в інтернет-клуб, але суті не змінив. «Репортер» сходив туди з «ревізією» в листопаді минулого року (матеріал «Гроші зникають у темряві»). Тоді клуб навіть закрили…
Як бачимо, за 100 років картинка майже не змінилась. «Імперіал» як стояв, так і стоїть. Правда, великої вивіски вже нема та декоративні елементи на даху трохи «збідніли».
Це тільки перша публікація рубрики. Далі може бути гірше.
Фото: Микола Волков
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
