Майстриня, Заслужений художник України, Марія Іванівна Петрів, зустрічає нас коло розпаленої печі, в якій скоро буде пекти паски.
«Я би хотіла, – каже мисткиня, – щоби те, що я роблю, моїх коників, побачили прості люди, і знали, що це мистецтво є, і воно передається, воно не зникло, пише УПЖиття.
Моя вчителька – Марія Матійчук, майстриня зі світовим іменем, вона мені передала це ремесло, побачивиши в мені здібності до цієї праці. Тепер ми з чоловіком плануємо в її хаті зробити музей».
Cама Марія Петрів навчила вже з десяток майстринь, котрі теж почали ліпити коників.
«Людям це потрібно. Був час, коли майже ніхто не робив коників, але ми знов то вернули і тепер кожен може спробувати зліпити такого коника на майстер-класі чи приїхавши до нас у гості. Часом ми маємо дуже поважних гостей».
Місцеві називають те село Брустури, гугл карти вказують на Брустурів – майже казкове село в абсолютній тиші між гір у Косівському районі.
Обістя Петрівих чисте і доглянуте, ми заходимо до хати, де чоловік пані Марії Василь одразу показує численні нагороди і звання дружини, і видно, що він нею щиро пишається.
За мить приходить і сама майстриня, вдягнена в гуцульський стрій, помітно, що вдягає вона його часто, бо почувається в нім легко і невимушено, а чоловік допомагає зашнуровувати китиці на рукавах.
«Спробуйте, – відрізає мені кілька шматків домашнього сиру пані Марія, – якщо сир скрипить на зубах, значить з нього вже можна ліпити коників».
Сир і справді добряче скрипить на зубах, виготовляється він з додаванням так званого «Ґлєґа» – шлунку молодого кількаденного теляти, котре нічого не споживало, лиш мамине молоко.
Окрім «зґлєдження» молока, приготування і дозрівання сиру, є ще одна дуже важлива складова добрих коників – гарний настрій до роботи, внутрішній спокій.
«Буває, – ділиться мисткиня, – маю замовлення – та й треба робити, то з примусу не завжди вдаються вироби – сир чутливий до мого настрою. А от коли без примусу, коли на душі легко, все чудово!»
Сир кладеться в посудину з окропом, щоб розм’як, він робиться, як пластилін.
Марія Іванівна за лічені секунди розминає сир в руках, ліпить з нього кульку, а з кулі починає витягувати голову, вушка, ніжки коника і за кілька хвилин вже майже готовий виріб.
Далі кидає його в миску з соровицею – це такий насичений соляний розчин природнього походження, і в околицях Брустурова є лиш два джерела з цією цілющою водою. Соровиця, окрім того, що служить «закріплювачем» для сирних коників, має здавна відомі цілющі властивості, м’яка, гладенька шкіра на руках пані Марії тому підтвердження.
Мисткиня терпеливо вирізає коникам гриви і хвостики, далі захоплено робить сідло, вершника, плете косички з довгих сирних ниток, запрягає коника і садить вершника.
Знову в соровицю – скульптура готова. Такі можуть бути частинами приватних мистецьких колекцій, музейними експонатами або просто екологічно чистим смаколиком.
Коник стане окрасою великоднього кошика, його залюбки їстимуть і дорослі, і діти.
А ще цілу колекцію пані Марія та Василь якраз приготували для дітей на подарунки: в Брустурах, в сусідньому Космачі перед Великоднем є традиція – так звані «кокоци» або «вогники», – це коли діти ходять від хати до хати, і в кожній із них отримують подарунки і гостинці. Буває, приносять цілі мішки іграшок.
Це дуже схоже на європейську традицію на День всіх святих, значення «вогників» направду символічне – вручивши дитині подарунок чи гостинець, людина наче відкуповується від зла і тягарів, гуцули в це вірять.
Поки ми захоплено спостерігали за народженням сирних коників, коло печі якраз підросли паски, на яких Марія Петрів напише тістом «Христос воскрес»!
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
