Усе почалося зі спогадів Тадеуша Габчинського, точніше – з одного рядка звідти. Він писав, що у міжвоєнний період мешкав на теперішній вулиці Національної Гвардії, 4 і в його будинку колись «зупинявся архікнязь Рудольф зі своєю свитою, коли провадив інспекцію цісарського гарнізону».
Архікнязями (ерцгерцогами) називали чоловічих представників династії Габсбургів, яка правила Австро-Угорщиною. Такі зірки нечасто навідувались до провінційного Станиславова. Тому довелося провести ціле невелике розслідування, аби з’ясувати, чи дійсно Рудольф заїжджав до нас, пише Репортер.
Який з двох?
Будинок, який описував Тадеуш Габчинський, візуально відповідає кінцю ХІХ – початку ХХ столітя. Члени імператорського дому любили робити дітей, тож родина Габсбургів була надзвичайно розгалужена. Але в ті часи серед ерцгерцогів було лише два Рудольфи.
Ерцгерцог Рудольф. Син і спадкоємець цісаря
Альбрехт Фридрих Рудольф (1817-1895), генерал-інспектор, часто інспектував гарнізони, тож запросто міг заїхати до Станиславова, де дислокувався чималий контингент. Але ім’я Рудольф у нього було третім, тому ерцгерцога зазвичай називали Альбрехтом або герцогом Тешинським. Принаймні, у тогочасній пресі він фігурує саме так.
Був ще один Рудольф. І не якийсь там князьок з маловідомої бічної лінії, а єдиний син і спадкоємець цісаря Франца Йосифа! Життя цього Рудольфа (1858-1889) було коротким, але насиченим. Молодий принц відслужив у війську, непогано знався на орнітології, його вчителем був знаменитий автор «Життя тварин» Альфред Брем. Ерцгерцог став ініціатором випуску багатотомної праці «Австро-Угорська імперія в описах та ілюстраціях».
Цісар готував спадкоємця до державної ролі і влаштував весілля із бельгійською принцесою Стефанією. Втім, ерцгерцога важко було назвати зразковим чоловіком через численні подружні зради. В останні роки стосунки з батьком у нього зіпсувалися. Кронпринц пиячив, заліз у борги, зловживав заспокійливими препаратами. Поповзли чутки, що старий хоче позбавити сина престолу. Конфлікт закінчився трагічно – 30 січня 1889 року ерцгерцог застрелився у компанії своєї нової коханки, баронеси Марії Вечери. Нащадків чоловічого роду він не мав, тож цісарю довелося переписувати заповіт на свого племінника Франца Фердинанда, якого пізніше застрелили у Сараєво.
Зрозуміло, що більшу частину свого життя Рудольф провів у столиці. Але кілька разів бував і на наших теренах. Що він тут забув?
Приятель єпископа
Ерцгерцог був затятим мисливцем. Газета «Діло» так описує розпорядок дня принца: «Житє вів архикнязь дуже просте. Вставав рано і заки ще снїдав, поперечитував всї важнїйші газети. О 9 год. принимав свого маршалка двору гр. Бомбель і адютантів. Коли був у Відни, то правильно їздив о 10 год. до войскової канцелярії в касарни Франц-Іосифа, залагоджував тут справи службові і давав войскові авдієнції. О 12 год. їв друге снїданє у архикн. Стефанії, а о 2 год. їздив на короткій час на лови, з котрих вертав о 6 або 7 год. Вечером ишов до театру або – і то найрадше – брався до читаня книжок».
Лісами навколо Відня ерцгерцог не обмежувався. Відомо, що у вересні 1888 він приїздив на Рожнятівщину, де два дні полював на оленів в околицях Перегінська та села Кузьминець. Є старе фото із зображенням «ловецького домику архикнязя Рудольфа у Підлютому».
Але нас цікавить перебування спадкоємця саме у Станиславові. Виявляється, ерцгерцог мав тут доброго знайомого.
10 січня 1886 року відбулась урочиста інтронізація Юліана Пелеша – першого греко-католицького єпископа Станиславова. З цієї нагоди Рудольф надіслав йому в дарунок дві пари гарних сивих коней із каретою, «що свідчило про авторитет єпископа у вищих урядових колах».
Єпископ Юліан Пелеш свого часу був духовним наставником юного цесаревича
За імперськими мірками створення українського єпископства десь на околиці було подією другорядною. То чого спадкоємець аж так розщедрився?
Виявляється, вони один одного добре знали. У 1870-х отець Юліан служив ректором греко-католицької духовної семінарії у Відні. Паралельно був катехитом (вчителем богослов’я) у юного ерцгерцога Рудольфа. Коли спадкоємець підріс, то не забув свого наставника. Після відставки Йосифа Сембратовича Пелеш розглядався як один із найімовірніших кандидатів на митрополичий престол у Львові, але Папа римський призначив іншого. В якості компенсації (і не без допомоги Рудольфа) у 1885 році Пелеш отримав станиславівське єпископство.
Вдячний владика дуже шанував ерцгерцога і навіть створив його невеличкий культ. Наприклад, він наполегливо рекомендував, аби портрет Рудольфа містився у кожній парохіяльній і деканальній канцелярії. За усталеною традицією, в установах мусив висіти портрет цісаря, а ось популяризація зображення спадкоємця було виключно ініціативою єпископа.
Садиба для високого гостя
У своїй «Історії міста Станиславова» діаспорний історик Петро Ісаїв пише, що «у 1886 році, архикнязь Рудольф, об’їжджаючи Галичину, склав візиту станиславівському єпископові». Іншу дату наводить Руслан Делятинський у своїй «Історії Станіславівської єпархії» – там ерцгерцог Рудольф відвідав єпископа Пелеша у липні 1887 року.
Невже спадкоємець був у нас двічі? Навряд. Схоже, професор Ісаїв просто помилився з датою, адже, крім нього, про тогорічний візит ніхто не пише. Натомість багато інших джерел згадують про масштабне турне Рудольфа Галичиною у 1887 році.
Програма у спадкоємця була насичена. 3 липня 1887 Рудольф прибув потягом до Львова, де гостював кілька днів. Історик Мирослава Осередчук відзначає, що з усіх ерцгерцогів, які відвідували столицю Галичини, українцям найбільше сподобався саме Рудольф. За цей час він відвідав львівські церкви, руські інституції і товариства, руську гімназію, ставропігійський інститут. Також заклав камінь під руську духовну семінарію і в кінці церемонії сказав піднесено: «Нехай Бог хоронить і береже руський народ і його святу Церкву, многая літа!». При чому останні слова він вимовив українською.
5-6 липня спадкоємець вже у Тернополі – оглядає етнографічну виставку в парку та милується світлом електричних ліхтарів, які вперше засіяли у місті.
8 числа він їде до Чернівців, що були адміністративним центром герцогства Буковина.
Ерцгерцог пересувався спеціальним потягом, тож до Станиславова мусив завітати десь між 3 і 8 липня. Де він міг зупинитись?
Будинок на Національної Гвардії, 4 був споруджений вже після смерті Рудольфа. Фото Ігоря Гудзя
Перевіримо версію мемуариста Габчинського. Той мешкав у будинку за сучасною адресою Національної Гвардії, 4. Тож ця кам’яниця у 1887 році вже мала стояти. А інформації про неї обмаль. У реєстрі архітектурних пам’яток будинок датований просто кінцем ХІХ століття. Свого часу архітектор Зеновій Соколовський зробив архітектурний опис садиби, де зазначив, що це «житловий будинок у стилі провінційного класицизму, споруджений на початку ХХ століття» – і це все.
Натомість, у нотатках краєзнавця Михайло Головатого є виписка з міських переписів. У 1880 і 1890 роках будинок не фігурує, а вперше з’являється в документах під час перепису 1913 і належить Селігу Рубінштейну. Отже, Рудольф не міг там зупинитись, бо тоді кам’яниці ще не було.
Може, в готелі? Але з ними наприкінці ХІХ століття у Станиславові було сутужно. Ні, закладів для ночівлі не бракувало, але до столичного рівня комфорту вони, м’яко кажучи, не дотягували. Перший пристойний готель з’явився лише у 1893 році і називався «Імперіал» (нині – Січових Стрільців, 1).
Якщо згадати, що Рудольф приїхав до свого вчителя Пелеша, то цілком ймовірно, що він зупинився у єпископському палаці на вулиці Липовій (Шевченка, 16). У 1843 році адвокат Пшибиловський спорудив собі великий двоповерховий особняк, що вважався одним із найгарніших будинків міста, а нащадки адвоката потім продали споруду під єпископську резиденцію.
Палац єпископа ідеально підходив для прийому високих гостей. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Втім, як з’ясувалось пізніше, Рудольф там теж не зупинявся.
Квіти на пероні
Точну дату приїзду ерцгерцога до Станиславова маємо завдяки краєзнавцю Олені Бучик, яка відшукала її у «Газеті Львівській» за 8 липня 1887 році. Там коротесенька замітка, яку наведемо повністю.
«Станиславів, 7 липня (година пів перша по полудні).
На пероні станиславівського вокзалу Рудольф пробув лише 8 хвилин. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Тамтешній колійовий двірець, святочно прикрашений з нагоди прибуття Його Цісарської Високості, заповнила численна громадськість, різні депутації та представники. Повітовий маршалок Брикчинський привітав Цісаревича короткою промовою. Поміж іншими, на пероні перебували: головнокомандувач князь Віртемберг, який був запрошений до вагону Цісаревича, Юзеф Яблоновський, Антон Хамець, Цілецький, єпископ Пелеш з капітулою, ксьондз канонік Красовський. Дві панєнки, одна в польському, друга в руському народному строї, вручили Цісаревичу чудовий букет. Громадськість, як тутешня, так і з околиць Станиславова, вітала відправлення Його Цісарської Високості».
Ось і все. Жодних прогулянок містом і ночівлі в резиденціях. Програма візиту передбачала лише вісім хвилин на пероні, після чого потяг рушив на Коломию, де Рудольф пообідав у вокзальному ресторані. Далі маршрут пролягав через Слободу Рунгурську, Снятин і Чернівці.
Судячи з газетної замітки, єпископа Пелеша ерцгерцог навіть до вагону не запросив.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
