Минулого тижня, 18-19 травня, до обласного центру з’їхалися чи не всі серйозні архітектори Західної України. Про те, який досвід отримало з тої зустрічі наше місто, про культурну спадщину та архітектурну поліцію — у розмові з головним архітектором Івано-Франківська Володимиром Гайдаром.
— Пане Володимире, то ми — не єдине місто з проблемами в архітектурі?
— Ні, проблеми є у всіх. І ще одна, спільна — деякі практичні недоробки у новому законі «Про регулювання містобудівної діяльності». А він працює вже з березня минулого року. Перше питання — містобудівний кадастр. Це єдина уніфікована, багатошарова і багатовекторна база даних, об’єднаних в єдину загальнодержавну мережу. Нею повинні користуватись як Департамент містобудування і архітектури, Державний земельний кадастр, управління земельних відносин, так фактично всі виконавчі органи та служби міста. Кожен може мати доступ до тої системи, в певних межах. Але є недоліки, зумовлені особливостями адаптації закону. Найважливіші — це відсутність загальнодержавної системи забезпечення програмним продуктом, підготовка кадрів, відсутність чіткої структуризації служб та відділів містобудівного кадастру.
Друге — містобудівні умови та обмеження. У законі все надто загально, немає деталізації та диференціації, чітких визначень тощо. Насправді проблемних питань багато. Та для більшості з них в ході конференції було знайдено шляхи вирішення.
— Архітектори зібралися та поговорили. І що далі?
— Усі наші практичні напрацювання ми збираємо та опрацьовуємо для виведення спільної пропозиції з вирішення проблемних питань. Приблизно через два тижні буде сформована резолюція конференції. Їх направимо у верхні ланки виконавчої та законодавчої влади для врахування. Надіємося, їх розглянуть і внесуть відповідні зміни.
— Охорону культурної спадщини згадували?
— Звісно. У нас були гості зі Львова, поділилися цікавим досвідом. Також на конференції виникла пропозиція, яка викликала загальний резонанс — створити муніципальну архітектурно-будівельну поліцію. Адже в нас усі питання контролю покладені на Держархбудконтроль. Натомість, департамент містобудування і архітектури абсолютно усунутий від цього — ми можемо лише моніторити ситуацію та писати скарги та звернення.
— Що дасть така поліція?
— Ця структура могла б миттєво реагувати на відповідні порушення. Поки буде звернення до Держархбудконтролю, поки вони якимось чином вийдуть на планову чи позапланову перевірку, то до пам’ятки архітектури, до її первісного вигляду можна вже й не повернутися. Але пішов дзвіночок, прийшла поліція, то людина зобов’язана відкрити двері, впустити, показати та пояснити, на підставі чого все це діється. На мою думку, це мало би бути досить дієвим.
— А як щодо Франківська та забудови історичної частини міста?
— У нас із цим великі проблеми. Особливо з тим, що у більшості пам’яток немає укладених охоронних договорів та не проведена їх паспортизація. Тобто кожен власник приміщень, споруд, які є пам’ятками архітектури національного чи місцевого значення, зобов’язаний укласти такий договір. І коли людина купує чи переводить у власність таке приміщення, то має чітко знати, що він там може робити, а що ні. Має чітко розуміти свою відповідальність за цю споруду. У нас зараз є 17 пам’яток архітектури, які перебувають в аварійному стані, і у переважній більшості з них охоронних договорів нема. А взагалі у місті є близько 600 пам’яток, більша частина яких — місцевого значення.
— Яка доля будинку на Вірменській, 1. Там спорудять такий самий (так звана ревалоризація) будинок, чи це може бути щось інше?
— Наскільки я орієнтуюся, той будинок виведений з реєстру пам’яток архітектури. Є інвестиційний договір з тим забудовником на певні роботи, які він має право виконувати. І наскільки знаю, там вже є всі дозвільні документи.
Щодо того, в якому вигляді його відбудують, скажу так: будь-яка забудова в історичному середовищі може бути і сучасною, і з якимось історизмом. Але головне те, що вона повинна бути витримана у пропорціях, має підтримати, а не зруйнувати той ансамбль забудови, те середовище, яке вже сформоване історично.
— Також усіх цікавить будинок на Січових Стрільців, 18, який обвалився. Він є в реєстрі пам’яток архітектури? Чи не побудують там чогось нового?
— Так, він входить до реєстру, але охоронних договорів там нема. Зараз є питання, хто має далі фінансувати роботу. На виконком виносилася пропозиція про інвестиційний конкурс. Це правильно. Те місце досить значне, зацікавлених може бути багато. З інвестором, який виграє конкурс, укладаються договори, зокрема й охоронний. Тоді людина свідома, що це пам’ятка архітектури. І всі роботи, які з нею проводяться, є реставраційними.
— Ще одне болюче місце — брама палацу Потоцьких. Там є новини?
— З реставрацією брами не варто спішити. Раніше стояло питання зробити її вже до 350-річчя. Так не можна. Треба спершу довести документацію до ладу та вивести об’єкт з аварійного стану. Зараз усе це робить будівельна компанія «Трансбуд». Вони працювали на реставрації Батурина, виконували реставраційні роботи на будинку Нацбанку. Це значні об’єкти, тому їм можна довіряти.
Наразі дерев’яними каркасами зафіксували верхні скульптури. Реставрація буде проводитися так, як має бути, згідно з законом. Звісно, у процесі робіт відбуватимуться певні дослідження, бо дещо не можна спрогнозувати наперед. Є надія, що до осені вдасться зробити.
— Скажіть, а проект торгового центру позаду Художнього музею — це ж ваша робота? Як нині дивитесь на неї з посади головного архітектора міста? Не соромно?
— Скажу одне: будь-який проект на проектній стадії буває в одному вигляді, а на завершенні — в іншому. Усе залежить від матеріалів та якості виконання. Добросовісність наших забудовників бажає бути кращою. Чому вийшов такий об’єкт? Попередньо була зовсім інша ідея. Взагалі було п’ять варіантів. У мене таке бачення, що якщо будується щось нове, то воно має бути сучасним. Ми не повинні робити стилізоване під щось.
Кожному часу відповідає своя архітектура. Там мала бути цікава будівля зі скляними площинами, але в якийсь момент забудовник вирішив інакше.
Об’єкт недотриманий у багатьох моментах. Так, він мав би бути набагато кращим, я згідний. Моя позиція, що новий об’єкт в історичному середовищі має бути якісним, пропорційним, і те середовище якось підкреслити, аби не зіпсувати.
Comments are closed.