Свято світлої води

Христос хрестився! В ріці Йордан! Новорічно-різдвяні свята традиційно завершуються всезагальною купіллю. До речі, тим, хто саме сьогодні, у четвер, день виходу свіжого номера, тримає в руках «Репортер», дуже раджу швиденько дочитувати цю колонку й бігти на річку. Або біжіть вже, дочитаєте потім – нормальний тижневик має не втрачати свіжості протягом семи днів. А день закінчується швидко. Тож покваптеся – купання на Водохреща того варте.

Правду кажучи, я далеко не морж. Скоріш, навпаки – надто вже теплолюбивий суб’єкт. Особливо це стосується води. І протягом перших 40 років свого життя я ніколи не плюхався у холодній воді за власним бажанням. Всяко було, але щоби сам – перепрошую. Втім, кілька років тому мене занесли туди три речі – велике свято (Йордан), журналістика (хотілося написати репортаж з особистими відчуттями) і, не повірите, хвороба. Про останню причину, певне, можна трохи більше. Але одразу кажу – я не лікар, і це жодним чином не рекомендація. Усі стверджують, що захворіти через купання на Йордан неможливо, але жоден не порадить лізти у льодяну купіль саме з метою лікування. То вже питання власного вар’ятства. Отже, пишу тільки про себе.

Змолоду ставлячись до власного організму як до машини, котру не можна бавити, а треба вантажити, і що більше, то краще, я раптом відчув незвичний біль у нозі та спині. Довелось навіть пхатися до лікаря. Веселий чолов’яга середніх років зустрів мене як старого знайомого, мовляв, багато вас таких нужденних. Намалював на папірчику структуру мого хребта, показав там якісь диски й те, що між ними. Потім була так звана блокада – кілька уколів у спину протягом тижня. Після цього мене попустило. На останній нашій зустрічі той оптимістичний лікар порадив лазню, турнік і окремо – в жодному разі (!) не студити спину, особливо в холодній воді. Я чемно послухав. А через пару тижнів прийшов Йордан…

Головне – щоб були сніг, мороз і добра компанія. Бо робити це все самому, при плюсовій температурі й на брудному березі – сум глибокий. А треба, щоб було весело, чисто, світло. Тоді і в душі все заспіває, і холод не зашкодить.

Обов’язково треба взяти карімат, бо ноги на снігу мерзнуть першими і то сильно. Швидко роздягаєшся, швидко залітаєш у воду. Правда, є любителі спочатку трохи постояти, поохати-покричати, вхопити морозу. Кажуть, потім вода здається гарячою, бо вона теп­ліша за повітря. Але то відмазки. Як не крути, а в першу секунду вона не просто холодна – вона страшна! Це вже пізніше, знову на каріматі з чашкою гарячого чаю в руці, ти відчуваєш, що не тільки не помер у страшних муках, а навпаки – народився. І душа не вискочила через розкритий рот, і шкіра не полопалася.

Уявляю, як страждають наші політики, які змушені купатися на Водохреща під телекамери. Не роздягтися повністю, не покричати, навколо самі вороги, це ж бідні люди! Ай, я взагалі вважаю, що наші політики – нещасні, їм важко жити, важко буде помирати, і жодні гроші чи палаци їм там не допоможуть. Але менше з тим…

Алкоголю після купання краще не пити. Це збиває, відтягує світло свята в інший, неправильний і геть буденний бік. Гарячий чай на карпатських травах, які ви влітку збирали самі, – те, що треба. Це вже впевнена рекомендація, думаю, тут мене підтримає будь-який лікар.

З тої першої своєї купелі я щороку купаюсь на Йордан. Один раз на рік. І де ті спинні диски? Правда, один рік якось прохалявив, і хвороба одразу нагадала про себе. Отакої. Більше не пропущу.

Йордан – чудове закінчення свят і справжній початок нового робочого року. Світлий, чистий, стрімкий.

До речі, про роботу. Напевно, треба ще трохи похвалитись. Кількість передплатників «Репортера» знову збільшилася – приблизно на 1000 читачів. Нас стало більше, і це під прогнози скорої смерті газет в інтернетну епоху. Дзуськи! В нас немає часу зважати на сумні пророцтва, ми ростемо.

Нехай цей рік буде вдалим для всіх добрих людей.