Йому було 31. Він мріяв про сім’ю, дітей, подорожі та нове життя. Із самого дитинства Ярослав Чемний піклувався про тих, кому в житті пощастило менше.
Він був душею компанії і справжнім патріотом України. Підтримував Революцію Гідності, а від початку конфлікту на Сході добровільно поїхав на Донбас, пише 20хвилин.
7 квітня загинув від снайперської кулі. Ярослав Чемний – родом із селища Коропець Монастириського району. Але впродовж кількох останніх років проживав на Івано-Франківщині.
Український захисник з позивним «Механ» – рідні та друзі не можуть повірити в те, що трапилось. У їхній пам’яті Ярослав – світлий, добрий, чуйний, справедливий, сміливий…
Після закінчення школи Ярослав навчався на юридичному факультеті в університеті в Івано-Франківську. Дуже був веселий, тому ще зі шкільної лави та й в студентські роки грав у команді КВН.
«Він був лідером, всюди перший. І скрізь встигав. Дуже любив співати. Весь час затягував то одну, то іншу пісню. Але любив серйозні, душевні мотиви. У нас музична сім’я, тому в Ярослава був дуже гарний голос, – розповідає сестра Олена Чемна».
Коли почалася Революція Гідності, Ярослав був активним учасником подій на Майдані. Потім пішов у Нацгвардію, згодом підписав контракт. Кілька разів їздив в АТО.
«Коли їхав востаннє, то казав: «Це мій останній раз, обіцяю». 13 квітня у нього вже закінчувався контракт, він мав приїхати додому», – каже сестра.
Ярослав був дуже добрим. Він хотів розпочати нове життя, мріяв про сім’ю, дітей. Найбільше у світі обожнював свого маленького племінника та похресника Богданчика.
«Багато навчив його, як бував удома, то приділяв моєму синові велику увагу, – каже Олена.
Вона зі слізьми пригадує останній день життя брата. Було 7 квітня, велике свято Благовіщення. Ярослав заступав у наряд. Перед зміною подзвонив до сестри та батьків, говорив, що все добре, що скоро буде вдома.
«Він не передчував біди. Жартував, казав, що живий та здоровий. Останні його слова: «Сестричко, я скоро буду вдома, чекай мене». Обіцяв, але не судилося… Я не можу повірити, що більше не почую його», – промовляє жінка.
Сьогодні, 10 квітня, тіло бійця привезуть до рідного села. Тут відбудеться панахида, а завтра, 11 квітня, – похорон.
