Микола Волков Василь Кричун, 62‑річний депутат Івано-Франківської міської ради, активно займається спортом лише три роки. Але за цей короткий час він уже став семиразовим чемпіоном України, дев’ятиразовим чемпіоном Києва з легкої атлетики. Нещодавно Кричун створив обласну федерацію легкої атлетики серед ветеранів, а днями представляв Україну на чемпіонаті Європи.
– Пане Василю, час від часу на сесіях міськради вас вітають із черговими спортивними досягненнями. Розкажіть про своє захоплення.
– Спортом почав займатися, коли три роки тому вийшов на пенсію. Мене тягнуло саме до легкої атлетики. Та найбільше до душі спортивна ходьба. Вона не вимагає якихось специфічних тренувань. Ходжу три кілометри до Білого дому і назад, бігаю на стадіоні школи № 22 – от і всі вправи.
– Певно, в області конкурентів не маєте. А нещодавно ви ще й встановили рекорд України…
– Так, то був чемпіонат Європи з бігу і ходьби серед ветеранів у Данії. Ніколи не думав, що зможу представляти Україну на міжнародному рівні. Там на дистанції 30 км я встановив рекорд України серед ветеранів – 3 години, 6 хвилин, 18 секунд. Крім того, увійшов у десятку найсильніших легкоатлетів‑ветеранів Європи.
– Ви створили ветеранську федерацію легкої атлетики. Вона є першою в області такого типу. Для чого?
– Минулого року вперше команда ветеранів нашої області з легкої атлетики зайняла перше місце в Україні. Так от, федерацію ми створили саме для підтримки ветеранського руху на Прикарпатті – щоб було легше організовувати змагання в регіоні. Зараз у наших обласних змаганнях постійно беруть участь близько 40 чоловік.
– Як ваші колеги‑депутати ставляться до спорту?
– Фактично у міськраді я один активно відстоюю спорт. Не завжди є адекватна реакція. От минулого року міському спорткомітету був потрібен бухгалтер. А бюджет-
на комісія, де я є секретарем, ніяк на це не погоджувалась. Врешті-решт, коли я висунув ультиматум – якщо в них не буде бухгалтера, то в комісії не буде мене – пропозицію підтримали одноголосно.
Часом депутати виступають проти спорту, мовляв, у нього завелике фінансування. Але задумайтесь, у місті немає жодного легкоатлетичного стадіону.
І скільки б не говорилося, що спорт – це здоров’я народу, все безрезультатно. Показово, що тільки минулого скликання у назві депутатської комісії міської ради з питань молодіжної політики дописали слово «спорт».
– Ви два рази були депутатом обласної ради, зараз – вчетверте обрані у міськраду. Що змінилося за ці майже 20 років у коридорах Білого дому?
– Вперше мене обрали до обласної ради ще за Радянського Союзу, у 1990 році. Змін – дуже багато. На початку 90‑х був зовсім інший підхід. Згадати хоча б те, що колись у штаті обласної ради було шість чоловік. Рішення писалися «на коліні» та приймалися з ентузіазмом.
Пам’ятаю величезний скандал, коли одна жінка‑депутат взяла поза чергою килим. Тоді її трохи не позбавили мандату. А зараз, коли у «верхах» оперують мільйонами, це звучить смішно.
Скажу вам, що законодавство часів перебудови про місцеве самоврядування було більш демократичним, ніж теперішнє. До речі, коли вибирали мером Ярослава Тайліха, то, щоб дотриматися демократії, висунули ще й мене. Можна сказати, що я став першим технічним кандидатом в Івано-Франківську…
– Що скажете про теперішню виборчу систему?
– Нинішні депутати міськради обиралися за списками. Але я переконаний, що мажоритарна система на рівні села, селища і міста є кращою. Люди знали, який депутат відповідає за їхній район, знали, до кого йти та вимагати вирішення проблем. А зараз іванофранківці можуть звертатися до всіх і ні до кого одночасно.
Але я впевнений, що з часом будуть зміни на краще. Кажуть, що Україна у 2015 році має стати найкращою державою світу. Отже, поживемо – побачимо.
