Володимир Єшкілєв Все це прийшло з півночі. Себто, не з теперішньої, а с тодішньої Півночі. Тоді був льодовик, і мамонти вештались тундрою в районі Києва, похитуючи рудими хоботами. Пересічним людям ті часи знайомі переважно завдяки мультфільму «Льодовиковий період». Я не знаю, чи насправді ота крейзанута неолітична білка ганяла за смачним неолітичним горіхом, але те, що людям тоді жилося зле, сумнівів не викликає.
Льодовик дихав крижаними вітрами, Чорне море промерзало на глибину трьох метрів. Літо було недовгим. Літом насолоджувалися, як коротким спалахом кліматичного щастя. Як подарунком богів. Вершина літа була святом, і наша Купальська ніч – жива традиція, якій щонайменше тридцять тисячоліть. Рік в добу Праматерів людства починався з шаленої ночі, коли всі любили всіх і коли – всупереч ботаниці – зацвітала папороть.
Ніч вершини літа (Літній Іван, Купало, Леліто) завжди була пов’язана зі споживанням особливих напоїв. Напоїв священних. Тих, що відкривають інші світи. Пов’язаних з сонячними містеріями. Ці напої мали властивість запалювати всередині людини Сонце. Навіть вночі, коли небесне Сонце ховалося за обрій. Перші священні напої древньої Півночі готувалися з грибів. Це зрозуміло. Ані буряки, ані злакові у тундрі не росли. Про виноград годі й казати. Тому вся правдива «дурь» видобувалася з особливого сорту мухоморів. Ботаніки кажуть, що та шляхетна порода мухоморів, котра звеселяла й тішила душі наших предків, щезла з лиця планети. Мамонтів, як відомо, наші волохаті й недезодоровані прапрапрадіди перебили на м’ясо. Мухомори теж стали жертвами людської пожадливості.
Напій, котрий готували з неолітичних мухоморів, історики називають сомою. Вперше сому виготовили в степах північніше Кавказа у доскіфські часи. Звідти традиція сомників розповсюдилася на Україну, Середню Азію, Іран і Малу Азію. Її пили степовики-кімерійці на берегах Дніпра і Дона. Жерці готували її для перських світодержців з династії Ахеменідів. Жриці-ламії древ-ньої Карманії давали її молодим воїнам перед випробуваннями. Танцівниці кашмірських храмів під її дією досягали довершеності у виконані екстатичних па. Провидці Мерва медитували над чашами з теплою сомою і бачили майбутнє. За тисячоліття людські організми зжилися з сомою, клітини людського тіла запам’ятали сомний кайф і передали пам’ять про нього нащадкам. Тобто нам. Через кров тюрків, кельтів і аріїв до нас прийшла несамовита і таємна спрага соми. Містична спрага, схована в найглибших прірвах родової пам’яті. Але сома щезла разом з неолітичними мухоморами. Її замінив алкоголь.
На вершині літа треба робити так, як робили предки. Вони пили сому, а ми споживаємо горілку. А також пиво, віскі, джин з тоніком і без, вина, лікери, бальзами, перно, абсент, аперитиви і ті шістнадцять тисяч двісті коктейлів, рецепти яких помістилися на сторінках двотомної Аворчської енциклопедії. Зрозуміло, що всі ці напої далекі від того священного чину «брами світів», який був притаманний сомі. Адже рецепт соми шліфувався протягом шестисот поколінь – майже вдвічі довше за історію пива. Династії жерців-сомників довели виробництво соми до такого рівня довершеності, котрий нам важко навіть уявити. Тому в сучасних містеріях побутового алкоголізму є трош-ки суму. Ми сумуємо за сомою. За напоєм, смак якого пам’ятають наші хромосоми. За напоєм, який робив щасливими сотні поколінь наших предків.
Ми вливаємо в себе чергову чарку бридкого напою, виготовленого хіміками у залізних цистернах горілчаного заводу. На етикетці написано, що в тому напої присутні екстракти корисних рослин. Не настоянки, а лише екстракти. Але навіть це під сумнівом. Скорше за все, там намішано різних синтетичних смакових добавок. Хоча ще якихось сто років тому українці вміли настоювати справжні горілчані симфонії на мухоморах і травах. Себто, робити принагідні замінники втраченої священної соми. Ми втратили навіть ці вміння. Тому ми не відкриваємо Браму Вічності – ми «бухаємо». Сучасні напої вершини літа не піднімають нас над реальністю і не готують до битви. Вони дарують нам кілька дешевих глюків і повну торбу головного болю. І ранок не приходить до нас сходженням Батька‑Сонця, а приповзає таблеткою антипохмелятора.
Можна було б, звичайно, зайнятися якоюсь реставраційною фігнею. Започаткувати, скажімо, проект «відродження соми». Але сучасних людей не врятує повернення давнього напою. Адже ті, хто звик бухати, не здатні повер-нутися на рівень містерій. Хіба що відчути якоїсь Купальської ночі бліде відлуння справжнього пиття. Відчути, засумувати на мить і знову повернутися до скляної пляшки з кольоровою або прозорою бурдою. Яка остаточно прийшла на зміну справжнім напоям вершини літа.
Comments are closed.