Володимир Єшкілєв Нарешті абсурд і хаос у політиці досягли того рівня, коли смердюча помийна яма, яку називають «українською політикою», почала виробляти з себе естетику. Так смітники виробляють метан. Ця естетика вже не «ужиткова», а повністю самодостатня. Цю шустерню вже можна дивитися, не пам’ятаючи, що групи клоунів у телевізорі за сумісництвом правлять бурячково?гімнячковою республікою, розташованою між Юропським парком і барлогом веселих ведмедиків Дімки і Вовки. Це, між іншим, вже й не важливо, ота уся географія. Клоуни вже не дратують, не лякають, не напружують. Лише розважають.
…Десь працює телевізор. Телеведуча, яку з трьох метрів від плазмового екрану не відрізнити від дешевої курви, запитує щось у старого спитого колгоспника. Щось там про судову систему. Потім під мармизою колхозана з’являється плашка з написом і стає зрозуміло, що того спитого селюка люди в телевізорі вважають суддею якогось там столичного суду. Тобто, за цим усім проглядається ще цікавіший постмодерн: в певній реальності (в дуже серйозній реальності, бо ж в ній ділять офігенне нафтогазове бабло) інший колгоспник призначив того вуйка суддєю.
Навіть у бидлячу епоху лєнінських зачьотів і перестарілих генсеківтаких чуваків із пропитими пиками не призначали суддями. Вони просто не проходили партійного фейс-контролю. Бо навіть компартійні номенклатурники знали, що людина з фіолетовою грушкою замість носа й кацапетівською вимовою не може виконувати функції справжнього судді. Так само як хворий на туберкульоз не може стати космонавтом, а дресирована мавпа не може отримати ліцензію на керування авіалайнером. Але в нас воно може. І судить. А може й літатиме, стискаючи волохатими лапами штурвал Ан-140. Бо питання справжності у цій країні з професійної сфери перенесене на терени етнічної метахвізики. Нащо переживати за кваліфікацію пілотів, якщо Ан-140 найпадучіший при кожній кваліфікації. В телевізорі між тим лише б… ді і фірмани, яким глибоко пофіґу проблеми всього, що складніше за танці для всіх плюс політика ні для кого. Рагулясті кондукторки і кондукторні трансвестити. Від усіх нестерпно тхне вже не совком, а звичайнісіньким падлом. Епоха гієн і шакалів відшукала своїх героїв. Хтось думає, що криза принесе очищення. Вони знов помилилися. Криза віртуально-позичальної економіки — це коли великі гієни з’їдають менших. Смороду при цьому тільки більшає.
В цьому звіринці Шустер виглядає проста красавцем. Стильний і хитрий дядька виводить на арену чергову зграю блазнів у дорогих костюмах. На блазнів дивляться 100 представників народу. Коли цих представників показують «крупним планом», стає зрозуміло, що в такого електорату лідерами можуть бути саме ці блазні. Це вони, прості люди, обирають депутатами свинорилих бандюганів. Це вони підстрибують на майданах за 50 гривень. Це вони дзвонять на прямі ефіри і кричать: «Треба всі гроші роздати народу!» Гроші представникам ніколи не роздадуть. По-перше, тому, що гроші вони проп’ють, а по-друге: гроші успішним потрібні більше, аніж лузерам. А по третє, газ, енергія і політтехнологи все йдно дорожчатимуть. Тому що вночі вже чути хрускіт: великі гієни вийшли на полювання.
От на цьому веселому тлі й відбувається естетизація хаосу. Добродій з прізвищем, близьким до «беліберди» забороняє іншу беліберду. Першу беліберду скасовують, друга живе якось невпевнено. Політична жінка спочатку впевнено заявляла, що кризи в нас немає, а потім (через два дні) не менш впевнено каже, що криза нас вже з’їла. І ми живемо, ще ніби живі, але вже у чиємусь шлунку. Іона в подібній ситуації молився. Теперішнє ж панство намагається зберегти дешеві понти навіть у чужій с… ці. Чим глибше ми занурюємося у гівно, тим твердішають голоси. Їм всім хочеться почепити собі на жирні прищаві плечики погони генералісимуса і засмалити люльку. Але той, справжній, принаймні вмів концентрувати військо на лінії головного удару. Ці ж вміють лише верещати на лініях роздачі бабла. Але всі лінії десь там пересікаються. У далекому космосі. Куди зверталися поети, пророкуючи настання суду Божого. Він настане. І судді з носами-грушками тоді втратять актуальність. Назавжди.
Але що панству-зас… нству до далекого космосу. Нова естетика передбачає ближчі розваги. Комуністи, соціал?демократи, ліберали, соціалісти, націоналісти, онаністи… Тепер це лише переліки, кольорові етикетки на серійній продукції крейзанутої фабрики. Вони, до речі, надаються до колекціонування. Їх можна наклеювати на інші переліки під гаслом «не зраджує лише телеграфний стовп». Так, звісно, не зраджує, але й дітей не народжує. Куди їх потім відправлятимете на перепограмування? До вітчизняних психоаналітиків? Так там теж кожна друга ліцензія придбана на Малій Арнаутській. В тому й радість від нашого одномірного політесу: згнила уся риба, й ніхто вже не згадує про «голову».
Й про хвіст теж.
