У самому центрі Франківська, на площі Ринок, уже кілька років стоїть шопка, яка навіть стала туристичною принадою. Тут завжди лунає музика, для дітей є цікаві механізми, які можна випробувати на міцність, а дехто навіть кидає до шопки гроші.
Від Стрітення й до Різдва
Ідею різдвяної шопки у центрі міста перейняли у Миколи Джички, керівника мистецької формації «Форумс», який кілька років поспіль ставив шопку на Різдво. Скульптури до неї робили Орест Головенський, Валеріян Федорак, Ростислав Кудрявцев і Соломія Вудвут.
Оскільки якийсь час за шопку ніхто не брався, художник і музикант Ярема Стецик задумав створити свою – мінімодель Франківська з жителями, куди приходить народитися Ісус. А сам будиночок не забирати після свят – зі Стрітення й до кінця церковного року лише змінювати події-декорації.
Каже, тоді Джичка показав свою шопку, але відновити її вже не було змоги. Тож намалювали кілька нових проектів – десь рік над тим працювали. В той час на міський конкурс свій проект шопки подали Михайло Сеньків і Віталій Перевізник. Стецик запропонував об’єднати зусилля. Конкурс вони виграли та отримали фінансування у 15 тис грн. Сеньків і Перевізник передали гроші на шопку і зробили документи на її встановлення на цілий рік.
Часу на роздуми й допрацювання майже не було – виходили з тих можливостей і робили з матеріалів, які були. Перша шопка з’явилася біля ратуші 6 січня 2015 року.
«Я би швидко здувся з нашою шопкою, але є Володимир Степанович (Мовчан – Ред.), який щодня дивиться до неї – музику вмикає, охоронці його літнього майданчика, що неподалік, стежать за порядком, – розповідає Ярема Стецик. – Степанович дає світло, щось там удосконалює. Він – як генерал. Якщо не буде шопки, то в мене буде щось інше, а для нього це свято. В іншому разі вже б перенесли її у двір якоїсь із церков – священики постійно звертаються».
Стецик мріє, аби шопка могла об’єднувати якщо не церковні громади Франківська, то хоча б громади міські – вона може бути майданчиком для всіх.
«Я помітив, що у Франківську церковні громади не завжди є однодумцями – йдемо всі наче в один бік, але можемо ніколи й не перетнутися, не знаємо, яка парафія, що робить. Дуже рідко буває таке, щоб усі зібралися, – говорить Ярема. – Якби парафія на своє свято біля шопки поставила власну декорацію, привела своїх парафіян, вони написали б вірші на шопці – був би якийсь інтерактив. Але зараз цього не відбувається – мабуть, немає ще потреби».
Каже, пропонував такий інтерактив багатьом, але не знайшов відгуку. А цього року вже почав пропонувати співпрацю і нехристиянським організаціям:
«Можете день журналіста зробити чи день Porto Franko – ми ж усі в одній дорозі, поки ми тут. Невеликий розмір шопки дає можливості: на її переоформлення не треба багато грошей. Середня зміна обходиться в 10 тис грн. Чи чому б автобусному парку не зробити маршрут для шопки?».
З грошима і сміттям
Наразі найбільша взаємодія – у грошах, які люди кидають у шопку.
«Степанович каже, якщо ми все гарно поскладали, то люди частіше зупиняються і щось кидають. Грошей не так і багато, але діалог такий відбувається, є реакція, хоч і не дуже мені зрозуміла», – говорить Стецик.
А дехто кидає й сміття. З одним із таких він навіть говорив – якось став свідком, як чоловік прийшов до шопки з цілим пакетом непотребу і почав ладувати його в шопку. Той пояснив, що це добре сміття і він те сміття спеціально для шопки збирав. Мовляв, його сміття має більшу цінність за гроші.
«Він кайфував – приносив цілий пакет BOSS, що Ісус був весь сміттям завалений, треба було швидко розбирати. Але він мене переконав, що я не маю рації. Я попросив об’ємне сміття не кидати, лише маленькі папірці. Розійшлися в мирі», – розповідає Ярема Стецик.
Жартує, що працює арт-директором шопки: контролює вигляд і якість речей, які до неї надходять. Коли ніхто не дає пропозицій щодо оформлення, то втілює в життя власні ідеї. Каже, з тих, хто вже підходив до нього з ідеями, ще жодної не реалізували: «До мене підходив чоловік, який виробляє дерев’яні іграшки, – хотів зробити Різдво чи композицію до Миколая. Але все не встигає».
Добрі розмови
Першими у шопці були скульптури святого сімейства у стилі примітив-арту зі «Світлиці Мулярової». А потім Роман Зілінко і Остап Лозинський зі Львова зробили для неї гуцульські ікони. Коли ж через рік Urban Space 100 проплатив для шопки 100 фігурок, вони теж їх виробили.
Також за роки там з’явилося Воскресіння, Трійця. Механізацію допомагав робити Руслан Задорожний. Він зробив і кілька металевих фігур: скелелаза, який йде на Білий Камінь, мотоцикл і місцевих байкерів, а після Porto Franko – вертоліт.
А цього року брати Дмитро і Тарас Пилипонюки, які робили скульптури святого сімейства для палацу Потоцьких, виліпили макет Єрусалима Франківського. Вони ж іще на початку виліпили для шопки першого Ісуса.
Гроші в шопку вкладають із залишених пожертв – коли набігає 5-10 тис грн, щось замінюють. Також ці гроші йдуть на непередбачувані ситуації, як-от розбите скло.
«Була ситуація, що скло розбили, я написав про це у Facebook, і поки я приніс своє скло, розбите вже хтось замінив. Я здогадуюся, хто це, але він ще не зізнався», – каже Ярема Стецик.
Окрім наповнення шопки, Ярема намагається регулярно змінювати музику. На флешці, яку запускає Степанович, є класичні пісні, а є й експериментальні, як от «Пропала грамота». Елементи, які з шопки забирають, зберігає теж Степанович – ремонтує і за потреби викладає назад.
«Якийсь час працювала дим-машина. Але з нею було багато кіпішу – люди дзвонили пожежникам, що горить шопка. І після кількох таких дзвінків ми її таки забрали, – говорить Ярема Стецик. – Помітили також, що, крім селфі і різних туристів, біля шопки ведуться добрі розмови: звично діти тягнуть своїх батьків чи дідусів і бабусь і запитують: Що це? Для чого? Хто такі ангели? Хто такий Миколай? Це примітивне ніби, але більше, може, й не треба».
Comments are closed.