Невідоме вбивство

Він народився на Прикарпатті, у нас йому ставлять пам’ятники, його іменем називають вулиці. Нас самих часто називають бандерівцями, а обрані нами ж депутати – у більшості свій – готові до хрипоти у голосі відстоювати його право на звання героя. А що за стереотипами? 15 жовтня річниця смерті Бандери. Цікаво, що знають про вбивство Провідника і люди на вулицях, і люди в кабінетах.

Може, то була парасолька?

Запитань було лише три – коли, де та як загинув Степан Бандера. Не кажемо, що вони прості. Якщо чесно, то і в редакції далеко не кожен зміг відповісти правильно. Але надіялися, що люди таки зможуть щось розповісти.

Ідемо на вулицю Бандери, стаємо під меморіальну дошку Бандери та просто ловимо перехожих. Перше враження – народ настільки «навчений» різного роду проповідниками і продавцями стартових пакетів, що й зупинятися не хоче.

Та все ж. Ще не старий чоловік, відчутно кудись поспішає, пристаємо із запитаннями. Той на ходу відповідає, що звати його Ярославом, працює слюсарем. А Бандеру вбили у Німеччині, в Мюнхені. Застрелили біля його ж будинку. Для початку – обнадійливо.

Але оптимізм швидко зникає. Літня пані, яка біжить няньчити онучку, каже, що не знає про ту справу нічого. Студентка першого курсу Надя, котра теж поспішає – на пари – трохи червоніючи зізнається: «Не знаю. Але, думаю, що про такі речі треба знати». Двоє хлопців, які сказали, що обох звуть Василями та обидва є студентами коледжів, теж заявили, що їм про це нічого не відомо. Але ці вже не червоніли.

Пересуваємося до меморіального скверу. Може, люди, які відпочивають, більш охочі до розмов? Молода мама з коляскою, назвалася Христиною, за фахом економіст, ґрунтовно замислюється над запитанням. «Він помер, певно, у бою, – невпевнено каже вона. – Та, певно, десь піді Львовом». Четверо школярок тільки хіхікають. «Здається, його розстріляли». «А хто такий Бандера, знаєте?». Дівчата знизують плечима – «ніби був засновником УПА чи щось таке…».

Йдемо до старших. На лавочці відпочиває доволі колоритна компанія – троє чоловіків із пивом та цигарками. Можна вас попитати? А чому б ні? Розказувати береться Олександр, який назвався доцентом кафедри. Чоловік вже трохи напідпитку, каже, сам з Чернігів­щини, тому й говорить російською. «Бандеру десь на Заході вкололи парасолькою. Здається, то було в Німеччині, а от міста не пам’ятаю. Рік – чи то 56-й чи то 57-й, – каже він. – І вбивця його був українцем. Ім’я не згадаю, але чув про нього багато». Його колега, відклавши пляшку пива, виправляє: «Не парасолькою, а спеціальним пістолетом з отрутою. А тому вбивці щось потім перемкнуло і він сам перебіг у Західну Німеччину чи Америку, і там сам усе розказав».

Степан Бандера з дружиною Ярославою та дітьми – Наталею, Андрієм та Лесею

Троє жіночок на іншій лавочці теж не проти поговорити. Кажуть, що фасують ковбаси на м’ясокомбінаті. Говорити взялися дві – Таня й Марія, час від часу перебиваючи одна одну. «Та як Бандеру не знати, як моя цьоця носила йому у ліс їсти?!», – дивується одна з них. Мама другої свого часу була зв’язковою в УПА. Пані знають, що Бандера загинув у Німеччині, здається, в Мюнхені. А вбили його московські агенти.

Врешті натрапили на дуже ерудованого молодого чоловіка, назвався Павлом. Той протараторив, як із кулемета: «Бандеру вбили 15 жовтня 1959 року, в Мюнхені, у його будинку, коли він повертався додому з пакетом яблук. Застрелив його зі спецтехніки агент НКВД, це був пістолет із синильною кислотою, яка не залишила жодних слідів і Степан Бандера помер від асфіксії. Ім’я забув, а-а-а… Сташинський його прізвище». Павло виявився істориком.

Висновок з почутого – старші люди, які росли в часи, коли ім’я Бандери було під табу, знають значно більше, ніж молодь…

Агент КДБ Богдан Сташинський у Львові

Така історія

Ідемо до депутатів. Не хотіли, аби було як на іспиті, але, як не крути, саме так воно й виглядало. Реакція обранців – неоднозначна.

Голова бюджетної комісії у міській раді, «свободівець», Роман Онуфріїв видає без вагань: «Загинув він у Мюнхені від рук агента НКВД Богдана Сташинського. Той пістолетом з отрутою, була там якась хімічна речовина, вистрілив Бандері в обличчя. Рік? Якщо не помиляюся – або 58-й, або 59-й рік». Онуфріїв додає ще й те, що провід ОУН по смерті Бандери очолив Ленкавський.

А голова свободівської фракції в обласній раді Василь Скрипничук на наші запитання чомусь відверто образився. Заявив так: «У нас в області ті, хто не знає, де помер Степан Бандера, про Сташинського, який його вбив, і про Судоплатова, який то замовляв, – це люди, які нічого у житті не знають, або ті, які не хочуть взагалі знати цю людину». Почали наполягати на конкретиці, обурився – «не розумію, для чого ці речі, нащо мені такі питання ставити, як дрібному школярику?!».

Депутат рухівець з облради Ігор Шумега теж відмовився говорити. Мовляв, боїться десь помилитися і взагалі не має зараз часу.

Кадр із фільму Олеся Янчука «Атентат – Осіннє вбивство у Мюнхені»

Голова фракції «Батьківщина» в облраді Юрій Романюк сприйняв опитування з гумором. «Наскільки я знаю, його вбили у Мюнхені у 56-му році, – розказав Романюк. – Терористичний акт проти нього організувало КДБ. Стріляли з пістолета спеціальним газом. Ім’я вбивці? Судоплатов організовував. А вбивця? Полковник, він отримав за це орден Червоної зірки. Прізвище забув, якщо чесно». Хвилини через дві Романюк нагадався й перетелефонував: «Якщо не помиляюся, то вбивця – Сташинський, здається, Богдан. І дата – 15 жовтня 1959 року».

Ярослав Бачкур, голова фракції «Батьківщина» у міської ради теж згадав і операцію КДБ, і Мюнхен, і постріл отруйною рідиною, ім’я Сташинського, та ще й додав, що той був львів’янином. Втім, помилився з роком – назвав 1948-й чи 49-й.

Депутата облради від Української партії Володимира Ковальчука ми трохи ошелешили раптовістю. Але він теж не відмовився відповідати. «Так, Мюнхен, вулиця Крайтмайр, номер будинку 12 або 14 (насправді, 7 – Ред.), – каже Ковальчук. – Сталося все близько вечора, на сходах, стріляли капсулами з хімічною отрутою. Убивця – Сташинський». Запевнив, що має вдома і німецькі газети того часу. Тільки от з роком таки помилився, назвавши 1954-й.

Голова фракції Партії регіонів у міській раді Богдан Федьків зазначив: «Загинув Бандера, як ви знаєте, трагічно, а більше я нічого не буду говорити».

От хто вразив, так це Степан Пушик, депутат облради від «Нашої України», письменник і професор. Розповідав, як студентам лекцію. «Був жовтень 1959 року. Очевидно, у Центральному проводі був агент, тому що того дня Бандера був без охорони, – викладав Пушик. – Вони поїхали на базар, купили помідорів. Бандера вийшов з машини, зачинив двері коридору, а жив він у багатоповерхівці, у Мюнхені, там був якийсь чоловік, який удавав, що зашнуровує черевика. Коли Бандера направився до квартири, той вистрілив йому в обличчя. Це був Богдан Сташинський. Стріляв зі спеціального пристрою синильною кислотою. Так само два роки перед тим він вистрелив отрутою у Льва Ребета».

Степан Пушик розказав і про те, що тоді головою КДБ був Шелєпін, який отримав вказівку від Хрущова знищити керівників центрального проводу ОУН. Убивством Бандери керував якийсь «Сєргєй», очевидно, це псевдо. Коли Бандеру поховали, була запущена «деза» про те, що у центральному проводі ОУН знищують одні інших.

Розповів Степан Пушик й історію життя Богдана Сташинського. На жаль, за браком місця, ми її тут викласти не зможемо. Додамо тільки, що за вбивство Бандери того нагородили орденом та дали однокімнатну квартиру у Москві, за кордон не пускали. У 1961 року його дружина, німка Інге Поль, яка була вагітною, повернулася до батьків у Берлін. Там народила хлопчика, але дитина померла. Сташинського з труднощами відпустили на похорон… у супроводі КДБ. Інге переконала його тікати. За день до спорудження Берлінської стіни, навіть не поховавши сина, вони втекли до Західного Берліна. Там Сташинський здався поліції та зізнався в убивствах Ребета й Бандери. Відбувся суд. Сташинському присудили вісім років ув’язнення, вважаючи, що він є тільки виконавцем. Після чотирьох років його звільнили. Подальша доля Сташинського та його дружини невідома.

До розповіді Степана Пушика немає чого додати.

Висновки кожен зробить сам. Але виглядає на те, що знаємо ми таки замало. Навіть про тих, чиї імена давно стали символами, та про кого завжди говориться з особливим пафосом.

До речі, а багато читачів готові сходу сказати, коли та де народився, наприклад, Тарас Шевченко? Готуйтеся, в березні спитаємо. Депутатів наперед просимо не ображатись.