Вона часто сидить біля вікна, в коридорі дивиться на кожного відвідувача пансіонату з надією, що, може, прийшли саме до неї. Це мешканка геріатричного пансіонату в Івано-Франківську Євдокія Іванівна Цалів.
Вона не пам’ятає, скільки їй років і часом забувається під час розмови, а людей, які зайшли до неї, проводжає аж до сходів, нерішуче перепитуючи, чи прийдуть знову. Запевняє, що їй зовсім нічого не потрібно, лише аби прийшли, пише BBCУкраїна.
Пані Цалів стала учасницею соціального проекту Stay («Залишся»), який вигадала й запровадила в Івано-Франківську волонтер Ілона Мурзова. Історію і фото Євдокії Цалів розмістили у спільноті проекту Stay у Facebook. Для жінки шукають названих онуків, які могли б її відвідувати.
«Відсутність спілкування і почуття самотності найбільше обтяжує цих людей. В таких місцях самотність відчувається найгостріше», – каже пані Мурзова.
Саме тому у жовтні 2018 року вона почала проект: для стареньких людей з пансіонату почали шукати “названих онуків”, людей, які можуть регулярно їх відвідувати.
Історії про 41 дідуся і бабусю разом з фото розмісили у Facebook, закликавши людей взяти участь у соціальній ініціативі.
«Ця програма для того, щоб дарувати свій час і свої емоції цим людям. Вона не зобов’язує піклуватися і забирати додому цих людей, чи дарувати їм якісь речі», – пояснює Ілона Мурзова.
Волонтери, які зголосилися стати «онуками», заповнюють анкету, їх просять відвідувати мешканців пансіонату хоча б раз на тиждень.
Тим, хто хоче потім покинути цей проект, кажуть навіть не починати – це відповідальність, люди звикають до своїх відвідувачів, каже пані Мурзова.
Поки що «онуки» знайшлися не для всіх – зголосилися лише 20 людей.
Дідусь Федір і його «нові онуки»
Федору Степановичу Салижику 76 років. Він майже все життя пропрацював будівельником. Спочатку він втратив дружину, потім племінника, який міг про нього піклуватися. Дітей у них не було. Так шість років тому чоловік опинився у пансіонаті.
«Сусідів поблизу немає, тому й переїхав сюди – тут є з ким побалакати, а там… Там я маю дві хати, а жити і навіть поговорити не маю з ким», – каже чоловік.
Вже п’ять разів Федора Степановича разом з дітьми відвідала Тетяна Ковальова з Франківська і таким візитам він дуже радіє. Інформацію про проект вона побачила у пості Ілони Мурзової у Facebook і вирішила приєднатися.
«У мене уже немає ні мами, ні тата, відповідно, мої діти не мають ні дідуся, ні бабусі… Ті, хто бачить наші з дідусем Федором фотографії, кажуть, що я на нього схожа», – розповідає жінка.
Діти в захваті від дідуся Федора і ще жодного разу не пропустили візит, навіть у сильний мороз, розповідає Тетяна Ковальова.
«Люди, які зараз живуть у геріатричному пансіонаті, мали свої сім’ї, працювали, у них була комунікація, було своє життя, а коли потрапили сюди, їхній контакт зі світом було перервано, їм не вистачає спілкування», – розповідає Галина Данилюк, лікар-психіатр геріатричного пансіонату.
Вона каже, що місцеві мешканці – це комунікабельні люди, яким спілкування дуже потрібне, а “онуки” рятують їх від самотності.
Часом літні люди до сторонніх ставляться обережно, зазначає пані Данилюк, але просить «онуків» не боятися людей, які не йдуть їм назустріч відразу, а все ж спробувати достукатися до них: “Якщо до них будуть приходити, вони відчуватимуть, що потрібні комусь і їм не буде так самотньо”.
«Онука Софія»
«Моя «бабуся» дуже близька мені по духу через свою відкритість, любов до співу та малесеньку пристрасть до мейкапу», – розповідає про свою названу бабусю ще одна мешканка Франківська Софія Бенза.
Щочетверга уже два місяці дівчина відвідує Марію Фролову, 66-річну жінку, яка любить співати, любить, щоб для співу була публіка і обожнює косметику.
«Тут один чоловік ходить і все каже: «От, намазалася!» А що поганого в тому, щоб намазатися? Я ж жінка», – каже пані Марія про свою пристрасть до косметики.
Вона живе у геріатричному пансіонаті уже дев’ять років. Десять років жінка не бачила сина, який живе у Португалії, і лише зрідка дзвонить.
Софія слухає історії про життя пані Марії і розповідає свої, тримаючи її за руку.
«Це дуже мила жіночка, з якою весело поговорити про все, навіть про новинки в моді. Ми вже не раз фантазували, як би прикрасити її кімнату, в який колір перефарбувати волосся і яких кавалерів варто собі шукати. Я завжди їду до неї з усмішкою, і трохи сумую за нею у звичайні дні», – каже Софія.
«Хто вас прислав?»
«Від цих зустрічей я отримую такий колосальний заряд енергії, що словами не передати. Ці іскри в очах, коли тебе чекають і ти приходиш! Коли старенькі мають з ким побалакати. Є люди, які люблять отримувати, а є такі, що люблять віддавати. Я належу до останніх», – розповідає Уляна Тиха.
Вона нещодавно втратила рідну бабусю і каже, що не могла не долучитися до проекту «Онуки».
Названою бабусею обрала 84-річну пані Марію, бо вона з її рідного міста – Калуш.
«Ми допомогли старенькій вийти надвір, де на лавочках були ще й інші “підопічні”. Пригощали всіх смаколиками, знайомилися, сміялися, ледь стримуючи сльози, бо історії цих щирих та добрих людей вражають – поламані долі, байдужість рідних та близьких. Але нас тішило, що старенькі не втрачають оптимізму, почуття гумору».
Уляна Тиха розповідає, що пані Марія ніяк не могла зрозуміти, хто прислав до неї людей, хто за це платить гроші.
«Тут дуже-дуже скучно», – розповідає про життя в пансіонаті пані Марія і бідкається, що коли до неї приходять гості, то не має чим їх пригощати.
З онуками вона любить ходити на прогулянки: «Сама я боюся ходити, бо падаю, ноги уже відказують і все думаю: як упаду десь, то ніхто мене й не знайде».
Позитивні зміни
«Мешканці пансіонату чекають на своїх відвідачів, виглядають їх, вони звикли. Ми бачимо, як у них світяться очі, люди відчувають, що з’явився хтось, хто про них турбується», – ділиться своїми враженнями про акцію Віталій Яворський, керівник геріатричного пансіонату.
За його словами, працівники пансіонату побачили позитивні зміни, які відбуваються з їхніми підопічними, бо «волонтери стали для них правдивими онуками».
Він розповідає про неймовірний випадок: один чоловік, який живе за кордоном, побачив сюжет про проект Stay і упізнав свого двоюрідного брата. Він навіть не підозрював, що його брат живе у геріатричному пансіонаті, так знайшлися родичі.
Пан Яворський називає проект «Онуки» дуже потужним і каже, що його варто запроваджувати по всій Україні: “А ще названі «онуки» приходять до нас не самі, а зі своїми дітками. Тобто ми маємо ще й «правнуків».
Ілона Мурзова також мріє, щоб проекти про названих онуків з’явилися у пансіонатах у інших містах України, щоб самотності у таких будинках було менше. Вона відправила запит до Мінсоцполітики і каже, що має знайомих волонтерів, які готові за це взятися.
У планах волонтерки проводити тренінги для майбутніх «онуків», щоб готувати їх до таких візитів і дбати про їхню емоційну безпеку.
А для бабусі Євдокії онука знайшлася. Навідувати жінку зголосилася Віра Бойчук з Франківська.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.