Усе рідше можна почути тезу про те, що в Україні медицина безкоштовна. А коли хтось і згадує про це, то викликає хіба скептичні посмішки. Бо навіть у звичайнісінькій державній поліклініці більшості доводиться платити. За що і скільки?
Благодійний рекет
Спочатку ми просто опитали людей на вулицях. Ті, хто погодився говорити, а таких було небагато, звісно, просили не називати справжніх імен і прізвищ. Мовляв, сьогодні про тебе напишуть, а завтра прийдеш до лікаря, який твої вислови вже прочитав. Але щось таки почути вдалося.
«Два тижні тому в мене піднялася висока температура, – розповідає приватний підприємець Степан. – Викликав дільничну. Приїхала, вколола, відправила здавати аналізи. Наступного дня пішов у поліклініку. За аналіз крові сказали заплатити 5 грн., за електрокардіограму – 2 грн., рентген – 20 грн. Але останню двадцятку я платив уже в касі. Навіть чек дали про благодійний внесок».
У продавця пані Оксани історія цікавіша. «Мені робили гастроентероскопію, – говорить жінка. – Після процедури лікар сказав, що взагалі-то за це має бути благодійний внесок. Дала десятку. Каже, мінімум – 50. У мене було лише 30 грн., я їх і віддала. То він на мене та-а-ак подивився…».
А от менеджер Лідія не бачить у цьому проблеми. «Завжди давала, бо то не такі великі гроші», – каже вона.
Будемо щирі. Знайшли й іншу ситуацію. «За останні кілька років не пам’ятаю, щоб я платила у своїй поліклініці, – стверджує вчителька пані Тетяна. – Останнього разу робила кардіограму, аналіз крові, аналіз сечі. Жодної копійки не заплатила».
Брати дозволено, але…
Прояснити ситуацію ми попросили головного лікаря Івано-Франківської центральної клінічної лікарні Тараса Масляка. Той порадив, що краще на цю тему говорити з їхнім начальником економічного відділу Іваном Кропивницьким.
Отже, за словами Кропивницького, платні послуги наші поліклініки таки надають. Офіційно та законно. «Кожна установа складає свою калькуляцію на кожен вид платних послуг, – пояснює він. – Ціни змінюються. Якщо цього року чотири рази міняється зарплата, то ціни теж».
Ба, навіть більше. У кожній поліклініці свій прайс-лист, бо вартість послуги залежить від стажу та ставки лікаря, апаратури і т. д. Так за минулий рік наші міські поліклініки отримали за платні послуги: №1 – 153 тис. грн., №2 – 109, №3 – 261, №4 – 70 тис. грн. «Ці гроші ідуть на саму поліклініку, – каже Кропивницький. – На зарплати, канцтовари, медикаменти, бензин, тепло, газ, воду, вивіз сміття, придбання обладнання. Оскільки у нас є значне недофінансування, то мусимо знаходити інші джерела надходження, аби бути на плаву».
Але не гадайте, що офіційно брати гроші поліклініки можуть за все. Перелік платних послуг обмежений Постановою Кабміну ще 1996 року «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти». За цим папером, платними в міських поліклініках є лише медичні огляди. А саме: «профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія, медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медогляди».
Скільки коштують ці самі огляди, ми запитали у головних лікарів двох франківських поліклінік. Так Таїсія Єрєміна, головлікар четвертої поліклініки каже: «У нас огляд кандидатів у водії – 16-18 грн., на санпаспорт – 11 грн., медогляд для носіння зброї – 16 грн.». Лікар наголошує, ці гроші сплачуються обов’язково у касу і відповідно видається чек.
Головний лікар третьої міської поліклініки Олексій Стасюк називає тамтешні тарифи: водійська комісія – 51 грн., санпаспорт – 40 грн., профогляд щорічний і при поступленні на роботу – 48 грн., для носіння зброї – 44 грн.
Різниця відчутна. Стасюк пояснює, що їм такі ціни теж не подобаються. Мовляв, для людей це відчутно. Але щодо медоглядів ця установа особлива. «Наша поліклініка створена на базі профполіклініки, тоді вона спеціалізувалася тільки на медоглядах, – пояснює він. – І сьогодні лишилося те відділення і спеціальні посади лікарів. У калькуляції цін є і зарплата того відділення. Якби ці вісім посад були бюджетними, то ми мали б ціни, як у всіх поліклініках. Свого часу я хотів перевести їх на бюджет, але, на жаль, тодішній мер не дав того зробити».
 |
Хто скільки може
Тож виявляється, крім цих медичних оглядів, офіційно платних послуг у наших поліклініках немає і бути не може. Зате є благодійні внески. За що і скільки треба платити, спробуємо розібратися ближче. Нагадаємо, що звичайні мешканці, які стикнулися з «благодійністю» у поліклініках, запевняли – лікарі називали їм конкретні суми.
Із тими внесками є свої нюанси. У Франківську є чотири поліклініки, відповідно кожна має своїх пацієнтів і на ту кількість людей розрахований її бюджет. Та є люди, які хочуть обслуговуватися у «не своїй» поліклініці, чи люди взагалі без міської прописки-реєстрації. І вони теж хворіють.
Головний лікар четвертої поліклініки Таїсія Єрєміна розповідає, що такі відвідувачі у них ідуть на загальних засадах, згідно з законодавством. «Людина приходить, пише заяву, – каже Єрєміна. – Люди знаходяться на обліку близько року, а далі ці заяви мають поновлювати».
То ж, з одного боку, «чужі» ідуть на загальних засадах, а з іншого – бюджет поліклініки на них не розрахований. Таїсія Єрєміна визнає, що таким пацієнтам вони пропонують робити благодійні внески, але при тому наголошує: «Фіксованих цін у нас немає. Скільки можете, стільки платите. Буває, що людина за певну послугу платить гривню, буває, що взагалі нічого. Як то кажуть, нікому ніхто пальці в двері не закладає».
У третій поліклініці така ж ситуація. «На чужих хворих нам нічого не дають, – розказує головлікар Стасюк, – то їм пропонують робити благодійні внески. Але в межах розумного. Якщо, наприклад, приходить інвалід, то про що може бути розмова?». Заступник головного лікаря Михайло Дзюбанюк підтверджує: «Ми беремо мінімальний благодійний внесок, аби покрити ці видатки. Ми не кажемо, сума така-то. Хто скільки має, той стільки дає. На все є здоровий глузд».
Не оминають пропозиції зробити благодійний внесок і тих, хто іде у «свою» поліклініку. «Ми можемо тільки запропонувати, – каже Єрєміна. – Але немає жодного випадку, щоб «ти не заплатив, то я тебе не обстежу». Такого бути не може. Персонал знає, що вони працюють на державній роботі, на обладнанні, купленому за бюджетні кошти. Тож можуть тільки пропонувати. А ще я їм сказала – дивіться на людину, якщо це пенсіонер, то навіть не пропонуйте».
За словами Олексія Стасюка, ситуація в охороні здоров’я дуже критична. Як у кожній бюджетній установі. «Але є відповідальність лікаря перед пацієнтом, і якщо пацієнт не хоче платити, примусити його ніхто не має права», – стверджує лікар.
Якщо вас примушують йти до каси чи давати гроші просто в руки, то можна поскаржитися. Стасюк не приховує – скаржники приходили. «Викликаю лікарів, пишуть пояснення, – каже він. – Я дуже принциповий у тому питанні. Але за всіма не встежиш. Особливо у нашій ситуації, коли зарплата лікаря така».
Тобто, теоретично, у всіх є вибір. А практично, за право на безкоштовну медицину, можливо, вам доведеться добряче попсувати стосунки з людьми, які займаються вашим здоров’ям. Хто наважиться?
Усе знову зводиться до хворої системи. А поки її вилікують, може, це колись таки станеться, бажаємо вам міцного здоров’я.
Опитування щодо платних послуг у поліклініках розміщене у правій колонці сайту.
Comments are closed.