Туризм на Прикарпатті розвивається. Приватних турбаз, садиб, готельчиків і пансіонатів щороку стає більше. Натомість, за останні 20 років на території області зникли 26 дитячих таборів. Причин тому багато. І найсумніше, що немає з кого спитати. Куди поділися дитячі оздоровчі заклади, хто і як опікується тим десятком таборів, що залишилися?
Сумні злодії
Ще в середині 1990‑х практично всі дитячі оздоровчі заклади на Івано-Франківщині були відомчими. Будували та утримували їх колективи промислових підприємств. Коли ж почали зникати заводи, цілі промислові галузі, колгоспи, то зникнення одного чи кількох дитячих таборів не виглядало аж такою трагедією.
«Вочевидь, за тим мала дивитися прокуратура, – говорить начальник управління у справах сім’ї та молоді ОДА Ростислав Заремба. – Але в реаліях тих законів ніхто нічого ніби й не порушував. Якогось там зловмисника, який тільки сидів і думав, як зруйнувати систему таборів, не було».
За його словами, у цілому ситуація виглядала так: відколи перестали направляти дітей у табори, відтоді почалася їхня руйнація. Хтось потягнув дошку, ще хтось – вікно, поступово розтягували, хто що міг.
«То був якийсь всезагальний песимізм, занепад, буцімто нікому того вже не буде потрібно, – каже Заремба. – Так, у Калуському районі зник табір «Хімік» від хімічних підприємств, у Богородчанському – «Лісова казка» від корпорації «Укрсільгоспздравниця». На території Яремчанщини зникли: «Камінь Довбуша», «Зіронька», «Водограй». Лише в селі Слобода на Коломийщині з 11 відомчих дитячих закладів залишився… аж один».
Валіза без ручки
«Нині в Україні діє закон «Про відпочинок і оздоровлення дітей», який прямо забороняє продаж і перепрофілювання таборів, – говорить Ростислав Заремба. – Усі діючі табори, які цьогоріч пройшли атестацію, будуть внесені до єдиного державного реєстру і будь-яка подібна процедура буде ускладнена».
Треба додати, що не всі люди у сумні 1990‑ті знаходились у всезагальному «відчаї». Звісно, були й такі, що швиденько зметикували що до чого. Табори купували практично за безцінь. Дитячі заклади або виступали заставним майном у судовому позові, або їх доводили до банкрутства набранням кредитів, які завідомо не могли бути сплаченими.
Словом, одні табори були продані, як-от «Карпати» у Микуличині (колишній власник – «Облавтодор»). Інші – позаростали бур’янами і з кожним роком все більше руйнуються, наприклад, табір «Карпати» (власник – ВАТ Долинська бавовняно-прядильна фабрика).
«Нині долинські «Карпати», як валіза без ручки: і нести важко, і кинути шкода, – каже Заремба. – Хоча свого часу там щорічно оздоровлювались близько тисячі дітей, при чому звідусіль».
Багаторічний директор «Карпат» Богдан Кравців розповідає, що певний час фабрика ще підтримувала заклад. Та оскільки тримати табір півроку «без діла» було не вигідно, то його продали. Спершу – тернополянам, ті – киянам, а нині до закладу взагалі нікому немає діла.
«На рівні влади сьогодні має бути відповідна схема, щоб табори почали відновлювати. Адже йдеться про цілу систему, а не про окремо взятий табір, – говорить Кравців. – Діти й так ніколи не були рентабельними для держави. А це – глобальне питання. Сьогодні сусідній з «Карпатами» табір «Дружба» перевантажений, а більшість дітей так і не мають, де відпочивати».
За три кімнати
За три кімнатиТо які ж це 10 таборів ще працюють на Прикарпатті? За словами головного спеціаліста управління у справах сім’ї та молоді ОДА Любові Тимчишин, це: «Едельвейс» і «Смерічка» (Микуличин), «Сокіл» (Галицький район), долинська «Дружба», «Опілля» (Рогатинщина), «Лімниця» (Калуський район), «Перлина Придністров’я» (Городенківський район), «Прикарпатські зорі» (Коломийщина), «Карпатські зорі» (Косів) і «Верховина» – в однойменному райцентрі.
«У найгіршій ситуації були табори від агропромислової галузі, – каже Ростислав Заремба. – Таких залишилось тільки три. Табір «Прикарпатські зорі», що у селі Слобода Коломийського району, функціонує донині. Він перейшов у власність приватних осіб, що працювали в ньому раніше».
За словами Заремби, вижили ті, яким пощастило потрапити під опіку влади. Та й то було не просто. Наприклад, табір «Перлина Придністров’я» свого часу оцінили у вартість трикімнатної квартири. «Ми практично вирвали його з зубів «приватизаторів», – говорить директор табору Володимир Бурдега. – Після того щороку залучали владу і бізнесові структури для його відновлення. П’ять років тому і сьогодення табору – це як небо і земля. Ми пережили судову тяганину, але завдяки керівництву Городенківської райради заклад сьогодні функціонує».
Іншим пощастило менше. Табори «Опілля» (Рогатинщина) і «Мрія» (с. Липівка, Тисменицький район) сьогодні також знаходяться на межі зникнення.
Коли є господар
Про соціальну відповідальність бізнесу говорити сьогодні доводиться не часто. Така ж ситуація і з таборами, які перейшли у приватні руки.
«Зробити бізнес на дитячому оздоровленні – однозначно нереально, – говорить Ростислав Заремба. – Хіба що протягом року приймати відпочивальників. Путівки закуповуються на основі тендерів, все рахується. Ліжко‑день в середньому – 95 грн., третина коштів йде на харчування, ще частина – на зарплату працівникам, господарські видатки».
«Не виключено, що і ми були б закриті, – говорить Михайло Гродзіцький, директор долинської «Дружби», який понад 20 років керує табором. – Раніше нас дотував власник – ВАТ «Укрнафтогаз». Але останні чотири роки – на самофінансуванні, навіть платимо власникові за оренду. Щомісяця – 23 тисячі».
За словами пана Михайла, вони зробили опалення в одному з корпусів і тепер приймають гостей і взимку. Як правило, табір перевиконує план. Хоча цього року загальна кількість оздоровлених дітей була меншою, оскільки за новим законом таборова зміна має тривати 21 день, а не 18, як раніше.
«Це один із найкращих прикладів в області, – зауважує Ростислав Заремба. – Їм вдається сплачувати оренду, утримувати табір у доброму стані, та ще й розвивати його». До речі, за тиждень «Дружба» відсвяткує чверть століття…
P. S. «Без бажання все важке, навіть найлегше», – казав колись Григорій Сковорода. А чи має держава сьогодні бажання повернутися обличчям до дітей та їхнього оздоровлення?
