Тараса Бульбу спалили на Прикарпатті

Гоголь цілком міг придумати знаменитого полковника, проїжджаючи через Нижнів Євгенія Ступ’як   Народні легенди та перекази з часом забуваються. Все менше стає тих, хто може їх переповідати, маліє віра у тих, хто слухає. Проте повернення дискусії навколо міфу можливе завдяки з’яві, здавалося б, дуже віддаленої речі, — для прикладу, виходу фільму. Нещодавно в Україні відбулася прем’єра «Тараса Бульби» режисера Володимира Бортка за однойменною повістю Миколи Гоголя. І це одразу викликало безліч зауважень — літературних, політичних, кіношних. І знову стало актуальним питання — що Гоголь видумав, а що відбувалося насправді?

У своєму творі Микола Гоголь написав, що Тараса Бульбу спалили на правому березі Дністра, але де саме — не вказав. Проте у наших краєзнавців є свої відповіді на це запитання. За однією із версій, Бульбу спалили у Тлумацькому районі за Нижнівом.

Шукати підтвердження цьому ми вирушили на береги Дністра, взявши у провідники основного оборонця цієї теорії, місцевого Дмитра Лупипсіва. Дорогою до лісу, з пагорбів, весь сучасний Нижнів видно, мов на долоні. Краєзнавець розповідає, що саме тут колись пролягала головна дорога, якою цілком реально козацькі полки могли йти на Річ Посполиту. Неподалік шляху ще збереглися залишки Нижнівської фортеці. За місцевою версією, саме про неї писав Гоголь як про ту, що стала місцем перепочинку полковника Бульби, коли той утікав від війська Потоцького.

Перший пункт нашого призначення — могила, яку насипали неподалік місця страти козака Бульби. Аби туди дістатися, потрібно спуститись крутим залісеним берегом річки. Обабіч вузької стежки на деревах нанесені білою фарбою написи: «Тут спалили Бульбу». Їх малює сам Дмитро Лупипсів. «Коли я ще був малим, такі ж написи постійно хтось викарбовував тут на дубах ножем, щоб не згубилася пам’ять», — каже він.

Імовірне місце страти Бульби — урочище Луковиця. Там ще до 1970?х років ріс велетенський дуб зі слідами вогню. Трохи нижче того місця бачимо символічний хрест. Колись тут височіла могила, та під час повені 1969 року її знесло водою. «Ще дотепер, коли йде вода і рве береги, люди знаходять на цьому місці криві козацькі ножі», — говорить краєзнавець. Окрім цих знахідок, доказом перебування козаків є урочище під назвою Козацький Луг. За легендою, саме тут полки Хмельницького чекали на переправу, бо у цьому місці Дністер був наймілкішим.

Наступна зупинка і ще один «доказ» — Козацька могила, яка знаходиться вище за течією річки. Сама по собі вона цікава символічними дубами. Чотири кількасотрічні велетні були посаджені навколо неї так, що утворювали правильний хрест. На жаль, тепер від них залишилися тільки великі пні.

Далі — могили козака Бульби та його сина. Вони знаходяться в лісі неподалік від Нижнівського мосту, на Пилиповій кручі, в уро­чищі Підмогильському. Там і справді є два підвищення. Їх можна було би прийняти за природні утворення, якби саме у цьому місці рівна смуга пасма так різко не згиналася і не йшла похилим горбом аж до берега. Дмит­ро Лупипсів каже, що «за переказами, ці дві могили козаки насипали шапками на тому місці, де поляки спіймали козацького ватаж­ка». Зараз на обох могилах стоять хрести і обидві вони підриті. Напевно, докази перебування тут Бульби шукали не тільки ми…

Чи так воно по правді, а чи ні — невідомо. Проте ця версія, як і кожна порядна версія, має свої докази. По-перше, як вже згадувалося, тут таки проходили бої, що підтверджують ті самі знахідки — криві ножі та козацькі люльки. По-друге, легенда про спалення козака Бульби у цьому краї побутує вже давно. За словами Дмитра Лупипсіва, її знають не тільки мешканці Нижніва, але й навколишніх сіл — Братишева, Антонівки, Новосілки, Діброви, Вістрі. І що важливо, ці перекази бутували тут ще до появи гоголівського твору. Передавалися вони з уст в уста від діда-прадіда. Розповідали, що на Жуковиці поляки палили полонених козаків, так, щоб війська, які стояли на іншому березі Дністра, то бачили. Одним зі спалених і був Бульба. Цю історію переповідали люди старі, неписемні, які навряд чи могли знати про повість. Що цікаво, в місцевих легендах ім’я козака не згадується, так само як і його статус. Чи був він полковником, чи ні, звали його Тарасом чи ще якось? Ці деталі приплелися до легенди пізніше, коли набрав популярності твір Гоголя. Звісно ж, логічним було назвати спаленого козака Тарасом і полковником, а сина, могила якого поруч, — Остапом.

Але з того, що Нижнівська легенда можливо давніша твору, логічно випливає питання, — а чи міг чути її Гоголь? Як стверджує Дмитро Лупипсів, міг. Раніше він штудіював біографію письменника і особливо його листування. В одному з томів зібрання творів, виданого 1984 року в Москві, згадується про поїздку Гоголя до Варшави. А в ті часи дорога на польську столицю пролягала саме через Нижнів. Залізниці не було, тому найімовірніше письменник їхав возами. Шлях неблизький, а колись, як і тепер, люди в дорозі, щоб не сумувати, переповідали один одному усілякі історії. Однією з почутих Гоголем цілком могла бути й розповідь про спалення козака Бульби.

Решту письменник ймовірно дофантазував. Основа сюжету про старого козака, спаленого ляхами, у нього була. Сюжетна лінія про двох синів, один з яких зраджує батька і батьківщину заради жінки, а інший лишається вірним, логічно могла приплестися із народних переказів, в яких завжди присутній антагонізм — правди й неправди, чи то правильного й неправильного вибору.

Але ж легенда є, так само як і могила Бульби. Насипана не сьогодні, і не вчора, і знають про неї також віддавна. Чи був той «ниж­нівський» Бульба прототипом головного героя Гоголя, чи ні — невідомо. Та все ж таки, у цих пошуках захованих у лісах могил головнішим видалося інше. Те, що вони існують понині. Те, що їх ще глядять. І те, що козацька історія, яка, здавалося б, має до нас дуже віддалений стосунок, досі живе і шанується на Івано-Фран­ківщині.