Дописувачка Facebook залишила під моєю статтею такий коментар: «У поляків є ідеологія – «Я єстем полякєм». Росія має свою державну ідеологію навіть на папері. Ізраїль – найідеологічніша країна у світі. Лише українцям мати свою ідеологію – зась?».
Як на мене, казати, що в когось є ідеологія, а нам бракує, це приблизно так, як жалітися: «От у NN є виразка шлунку і у NNN є виразка, а я, нещасний, ходжу здоровим». Але, що поробиш, зовнішня агресія створює попит на інструменти сили, пише Володимир Єшкілєв у своїй колонці для «Репортера»
В ідеології й бачать передовсім інструмент сили, хоча історичні приклади показують, що сила, схована в ньому, вражає в першу чергу (й найболючіше) того, хто його використовує.
За доби справжніх ідеологій кримінально-політична секта на чолі з Леніним і Троцьким використала власну модифікацію марксизму для захоплення та утримання влади. На чолі секти стояли талановиті пропагандисти, здатні продукувати та закріплювати в масовій свідомості систему образів, «творчо запозичених» у мислителів минулого, від древнього Шан Яна до Фейєрбаха з Марксом.
Читайте також: Володимир Єшкілєв: Про власників білих биків
Що сприяло їхньому успіхові? В першу чергу безграмотність та міфологічне (орієнтоване на казки і церковні проповіді) мислення селянсько-пролетарської маси, що становила 98 % населення імперії. Там, де сформувалася сильна прагматична спільнота (Фінляндія, Прибалтика, Польща) ленінізм не спрацював.
Але нині у світі переважають прагматичні матриці мислення. Там, де їх фатально бракує, ще можуть домінувати справжні ідеології (ІГІЛ, Чучхе). Але це винятки. В Україні на шляху панування ідеології стоять звичайні прагматики. Їх мільйони. Їхні представники, поки що, принаймні, контролюють смислоутворюючі суспільні позиції (влада, медіа, освіта, інтернет-платформи). Прагматики не хочуть жити в країні-концтаборі.
Колективні форми самореалізації нині не актуальні. Сучасні люди схильні до створення суверенних світів, незалежних від волі керівників і суспільного стада.
Тому в Україні переважають спекулятивні імітації ідеологій. В чому головна відмінність теперішніх наших лівих і правих від ленінських сектантів? В тому, що в тих був «опорний» прошарок людей, мислення яких сформувалося в ситуації перспективного планування та будування нової реальності, переведення ідеологем в практичну площину.
Читайте також: Володимир Єшкілєв: Про ірраціональний розвиток
А в теперішніх «ідеологічних політиків» мислення сформувалося, умовно кажучи, на тому ж вселенському базарі, що й в прагматиків. Тому вони розглядають гру в ідеології переважно як товар, котрий на політичному ринку можна обміняти на гроші, посади та красиве життя.
Верхівку теперішніх «ідеологічних рухів» складають здебільшого кар’єристи. Погано освічені, хоча й харизматичні. Вони не здатні до творчості, тому повторюють ідеологеми 1930-х. Не мають вони й інфернального таланту креслити мапи країни-концтабору. Вони ближчі до тих, кого Олена Білозерська влучно назвала «двіжувальниками з двома звивинами». Ці не заморочуються теоретичними глибинами. Вони двіжують – захоплюють і віджимають, прикриваючись гаслами, змісту яких часто-густо не розуміють.
Зате розуміють, що без «типу ідеології» вони лише нарвані пацики. А з «типу ідеологією» – ідейні борці. З іншого боку, справжня ідеологія їм не потрібна, бо вона накладає на своїх носіїв обмеження. Та й теревені про «тисячолітні імперії» та «солідарну соборну громаду» тепер виглядають смішно. Простіше збитися в зграю, віджати якусь «тему» або ж територію і стати хазяями того, що вже тепер можна помацати, з’їсти та покласти до кишені.
Чи здатні зграї прийти до влади? Сумнівно. Проте вони спроможні багато чого зруйнувати. Адже казки і проповіді знову у тренді.
