Карпатські храми – у список ЮНЕСКО

З 16 червня у Камбоджі почалася 37 сесія Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На ній мають вирішити, чи включати до списку всесвітньої спадщини два нових об’єкти з України. Перший – древнє місто Херсонес Таврійський. Другий – дерев’яні храми Карпат – по вісім з польської та української сторін. Дві з цих пам’яток знаходяться на Івано-Франківщині. Це церква Різдва Пресвятої Богородиці у селі Нижній Вербіж, що на Коломийщині, та церква Зішестя Святого Духа у Рогатині.

Захована в бляху

Аби своїми очима глянути на те, що привернуло увагу світу, подаємося у Нижній Вербіж. Біля сільради зустрічає голова Марія Карпенюк, йдемо до храму. Від центру села зовсім близько, на горбочку, поблизу старого цвинтаря сяє наша пам’ятка. Саме сяє – бо вся вона оббита бляхою.

«А хто його знав. Мода така була, – каже голова. – Колись церква була оббита гонтою, а в 90-х ішло таке будівництво, дуже возили ту бляху по селі, то один чоловік, наш вербізький, поофірував її на церкву. Хотіли як краще, а вийшло…».

У самому храмі з напівтіні дивляться лики святих, відблискує несміливим світлом іконостас. Ікони дуже незвичні і навіть на профанське око видно, що їм не одне століття. Атмосферу в церкві важко передати, певно, найвлучнішим словом буде «намолена», саме так називає її пані Марія. Сама ж вона береться трохи відсувати вишиті рушники, каже, ніяк не може довести місцевим жінкам, що не варто закривати ними образи.

Храм у Нижньому Вербіжі звели, аби спокутувати опришківські грабунки

Голова розказує, що цей храм виріс з легенди. Був колись такий опришок Григорій Семенюк, близький до Довбуша, одного разу він утік з частиною скарбів, мовляв, замучило його розбійницьке життя, та, аби спокутувати гріхи, він звів у селі церкву.

«У 1757 році Семенюк привіз ті гроші у село і почав будувати спочатку дзвіницю, а потім уже храм. Завершили його у 1788-му, інша дата каже – 1808-й. Таке може бути, – пояснює Марія Карпенюк, – храм могли добудовувати».

Коли кілька років тому їздила комісія з області, то пояснили, що ця церква унікальна, бо має п’ять бань, збудована без жодного цвяха і взагалі є зразком гуцульської сак­ральної архітектури.

Нині у селі від малого до старого знають про статус пам’ятки і чекають на рішення ЮНЕСКО, хоча раніше сприймали таку можливість доволі неоднозначно. «Минулого року подзвонили з області, сказали, що 23 вересня до нас приїде комісія – щось 20 людей із Греції, Франції, Польщі, – розповідає пані Марія. – Попросили, аби людей не було, бо мають працювати. А є в нас один чоловік, який собі надумав, що ЮНЕСКО хоче забрати церкву, то позбирав народу. До приїзду комісії ледве вдалося їх вмовити, аби розійшлися».

Якщо церкву внесуть у список, від того селу будуть самі плюси, запевняє жінка. По-перше, дорога до пам’ятки завжди має бути рівна, друге – нові робочі місця, бо треба буде і охоронців, і екскурсоводів, а третє – туристи, адже кожен, хто прийде, щось тут таки лишить.

Саму ж церкву треба буде привести до первісного вигляду: зняти тую бляху, відчистити фарбу, забрати доріжки. Але то в майбутньому, і то «якщо».

До слова, у привабливість для туристів словосполучення «список ЮНЕСКО» ми переконалися самі. Якраз на подвір’ї храму з’явилися четверо людей. Кажуть, вони – кияни, а заїхали у село, бо почули про номінацію.

Перетворена в музей

Церква Зішестя Святого Духа стоїть на невеличкому підвищенні у західній частині Рогатина. Щодо дати її побудови є кілька версій, офіційною вважається кінець XVI століття. Та, попри всі варіанти, церква є одним із найдавніших дерев’яних храмів України. За легендою, Настя Лісовська, майбутня Роксолана, часто приходила сюди молитися, тут священиком був її батько – отець Лука Лісовський.

За легендою, у Святодухівській церкві молилася ще сама Настя Лісовська – Роксолана

Знатна вона і своїм іконостасом, який датується 1650 роком і є одним із трьох найдавніших іконостасів країни, які збереглися.

Нині у церкві діє «Музей-пам’ятка дерев’яної архітектури і живопису XVI-XIX століть», який є філіалом Музею мистецтв Прикарпаття.

Директор обласного музею Михайло Дейнега розповідає, що храм є зразком опільської сак­ральної школи. За його словами, церква у Рогатині великих змін не очікує, бо там і так останні три роки робилося все, аби вона відповідала вимогам ЮНЕСКО. Наразі мова лише про пам’ятник, який є при вході на цвинтар, його мають забрати, бо занадто «молодий».

«Якщо храм внесуть у список, там і далі буде музей, – підсумовує Дейнега. – Сам же храм матиме більшу опіку та контроль з боку світової громадськості».

Виходимо з підпілля

Точкою відліку історії з внесення храмів у список ЮНЕСКО можна вважати 1998 рік, розповідає заступник начальника управління культури ОДА Василь Тимків. Тоді до списку було внесено середмістя Львова. З того часу і вчені, і влада почали задумуватися над тим, що варто ще щось показати світу. З 1999 року львівський інститут «Західпроект­реставрація» почав обговорювати ідею з дерев’яними храмами. У 2010-му прийняли попередній список на номінацію, через рік на теренах Львівщини та Польщі пройшла відповідна конференція, а 1 березня 2012 року центр ЮНЕСКО прийняв на розгляд подання щодо занесення до списку цих 16 храмів.

Наших двох номінантів Тимків називає потужними й цікавими. Незважаючи навіть на те, що у Нижньому Вербіжі треба багато чого зробити. «Експерт з ЮНЕСКО, який був у нас і рекомендував цю церкву, запевнив – вони розуміють, що не можна вимагати, аби за два століття у церкві нічого не змінилося. А ще, що таких речей залишилося дуже мало».

На відновлення її первісного вигляду потрібно десь 8 млн. грн., продовжує Василь Тимків. Для місцевого бюджету сума не підйомна. Але якщо церква увій­де у список, то можна буде сподіватися і на державний бюджет, і на гранти.

«Треба розуміти: включення у список не означає, що ЮНЕСКО фінансуватиме храми, – пояснює Тимків. – Це означає одне-єдине – ЮНЕСКО каже на весь світ, що в Україні, на Івано-Франківщині, є такий об’єкт, він дуже важливий з точки зору світової культурної спадщини і ми рекомендуємо його відвідати. А це вже тягне за собою інші речі – туризм, промоція держави. Найбільше від цього виграє саме Україна. Я погоджуюся зі словами Оксани Забужко, що нині наша країна перебуває в підпіллі. Добрий приклад тому – останній скандал з малюнками Приймаченко, які без будь-яких дозволів використовує фінська авіалінія. А таким чином ми заявляємо світу про себе».

…Загалом на Прикарпатті є 587 пам’яток сакральної архітектури, 122 з них – національного значення. Маємо сподівання, що зацікавленість ЮНЕСКО, вреш­ті, доведе народу їхню цінність. І те, що бляха і фарба – зовсім не прикраса.

На момент верстки номера, про рішення сесії ЮНЕСКО відомо ще не було.

Довідка

Зараз із 962 об’єктів все­світньої спадщини ЮНЕСКО п’ять – в Україні. Це історичний центр Львова, геодезична дуга Струве, букові ліси Карпат, Резиденція митрополитів православної церкви Буковини і Далмації (Чернівці), Софія Київська та Києво-Печерська лавра.

Ось так сьогодні виглядає церква у Нижньому Вербіжі: