Упродовж вересня-жовтня в Івано-Франківську реалізовується проект з реставрації старовинних вивісок. Написи міжвоєнного періоду, польською та українською, вже відкрилися на Шевченка, 74, а в процесі роботи — ще давніший об’єкт на будівлі дитячої музичної школи №2 імені Барвінського.
Проект «Дослідження та реставрація старовинних вивісок Івано-Франківська» отримав ґрант Urban Space 100 на суму 36 895 грн. То що про наше місто та про нас розповідають старі вивіски?
Спочатку була «Сода»
Цей проект є ініціативою платформи «Тепле Місто», координує його Аліна Букіна, керівниця програми «Вивіски». Проект передбачав дослідження та реставрацію напису кінця ХІХ й експертний аналіз інших вивісок в історичній частині міста.
Цьому передувало звернення платформи «Тепле Місто» до франківців із проханням допомогти у пошуку давніх вивісок та інших елементів інтер’єру й екстер’єру (як фреска у під’їзді, ліпнина, вітражі тощо). Містяни відгукнулися — накидали цікавих варіантів. Попередньо для роботи було обрано вивіску на будівлі дитячої музичної школи на вулиці Січових Стрільців, 17. Уже в процесі дослідження спільно із залученими до проекту реставраторками було вирішено працювати не з одним, а з двома об’єктами, адже вдалося відкрити дуже цікавий напис на вулиці Шевченка.
Власне, все почалося завдяки одному із мешканців будинку №74 на Шевченка: пан Володимир тут — старожил, дуже допитливий і просто закоханий в історію та історії свого будинку та вулиці. Коли з фасаду будинку відпав шматок штукатурки, на облупленому місці чоловік побачив літери, ще відколупав трохи слова «Sodowa», а тоді залишив, аби не нашкодити. Згодом учасники проекту між собою так і називали цей об’єкт «Сода». За справу взялися фахівці, які мають багатий досвід у реставраційній справі, — це Ірина Гірна та Ірина Дуткевич із реставраційної майстерні «Гарда» (Львів).
Спершу ми мали дослідити, чи є напис на кожному русті, чи були перемальовування: завдяки зондажу (на окремих фрагментах об’єкта пошарово знімається нашарування тиньків і фарби до першого шару) виявилося, що цей напис — єдиний. Він досить легко піддався нам для розчищення: вирішено було його не просто дослідити, а реставрувати і законсервувати. Нашим завданням було зберегти його автентичність.. Добре збережені майже всі букви і слова, крім деяких україномовних фрагментів (раніше там відвалився фрагмент тиньку). Ми нічого не дописували, лише трошки наситили, підтонували букви, підібравши відповідний колір, щоб напис набув цілісності, — розповідає Ірина Гірна, художниця-реставраторка, керівниця майстерні «Гарда».
Чим цікавий напис на Шевченка? Це вивіска продуктової крамниці міжвоєнного періоду, про що засвідчує використання польської мови. Та його особливість — у двомовності: крім польської, фігурує український кириличний текст (правда, скалькований із польської). Українська частина стала для всіх приємним відкриттям і дозволяє припустити, що між громадами мультикультурного Станиславова було порозуміння. Крім того, польсько-український напис — рідкість для галицьких міст.
Особисті історії для міської історії
Проект мав загальноміський резонанс: чимало містян вважає його актуальним, він привернув увагу медіа. Мешканці будинку вже з перших годин приходили поспостерігати за реставраційним процесом, поспілкуватися з реставраторами й ініціаторами проекту, розповісти свої історії про те, що вони чи хтось із їхніх родичів давно знав, що «там щось є». Всі ці версії, часом відмінні, роблять історію будинку цікавішою, наповненою емоціями. Аліна Букіна каже:
Мене дуже потішила реакція жителів, бо я була готова й до можливого неприйняття. Місцеві мешканці знали, що під штукатуркою щось є. Вони — причому це і старші, і молоді люди — знають про вулицю, її історію та історію будинку, цікавляться цим. Вивчати минуле крізь призму історії своєї родини, будинку, в якому живеш, — це круто. Це чудовий спосіб працювати з локальним контекстом.
Нині кількаповерховий будинок на Шевченка, 74 перебуває на балансі міста, є пам’яткою місцевого значення. Загалом його стан ліпший, ніж деяких сусідніх будівель, але є проблеми, як аварійний балкон, неякісна водостічна система. Будинку — понад сто років. Ця «прибуткова кам’яниця» збудована у 1910-му.
Власник – єврей Фрідман або Фріцман – жив зі сім’єю на 2 поверсі, інші квартири здавалися у винайм для житла чи торгівлі. Сходову клітку освічували гасові ліхтарі. Внизу (де нині «Ремонт взуття») був продуктовий магазин. У підвалі знаходилася кочегарня; воду качали помпою на дах, а звідти подавали у квартири, зокрема для молитовних раковин (така чорна чавунна раковина у формі троянди була й на вулиці), де представники єврейської спільноти мили руки перед виконанням релігійних обрядів. Найпевніше, напередодні війни власник будівлі зі сім’єю втік до Америки (звідти недавно приїжджала його родичка, назвалася прапраправнучкою, котра трохи розповіла про історію родини). Після війни у будинку заселилися нові мешканці, зокрема військові, лікарі, студенти.
У приміщенні на першому поверсі, де на фасаді відреставрований напис, свого часу діяли бакалія, буфет, потім молочний магазин. А з 1983-го й до тепер — майстерня з ремонту взуття. Нинішній її власник Роман Черепій, який працює тут майже 25 років, каже, що тепер перехожі часто звертають увагу на відреставрований напис — зупиняються, роздивляються, фотографують його. Чоловік сподівається, що це може бути поштовхом до того, що місто візьметься за реставрацію фасаду.
«Ми — те, що нас оточує»
Марта Яручик, художниця-дизайнерка (Yaruchyk Accessories), викладачка дисциплін художньо-естетичного циклу, мешкає в будинку на Шевченка з 1997 року. Вона з великою любов’ю описує простір, який змалку захоплював її: сецесійна пічка, різьблені двері, тінь від кованого поруччя у під’їзді, довгий балкон, яким треба швидко бігти, щоб він часом не обвалився… Марта розповідає:
Мене завжди цікавили оригінальні старі вивіски, архітектура, дворики старих будівель — особливо у рідному місті. Якогось дня я побачила на своєму будинку напис, точніше фрагмент слова «Sodowa» — і чомусь страшенно втішилася! Результат проекту перевершив будь-які очікування. І за процесом спостерігати було задоволенням: дівчата акуратно, розважливо, поступово і впевнено працювали, аби повернути нашому будинку частинку його душі. Реставраційні роботи зацікавлювали не лишень мешканців будинку, сусідів, а й випадкових перехожих. Іноді я сідала на лавку і спостерігала за роботою. Найбільше враження на мене напис справляв вечорами, коли його можна було порівняти з тим, яким він був зранку.
За словами Марти, відреставровані (а ще краще збережені в оригіналі) вивіски повертають місту його естетику і цінність. Воно набуває нових обрисів, унікальності, стає цікавішим як для мешканців, так і для туристів.
Наприклад, знайомі з Польщі, дізнавшись про відреставрований напис, сказали, що не можуть дочекатися, аби побачити його на власні очі. Загалом такі проекти, як цей, спонукають задуматися над історією міста, країни, зрештою, і своєю історією, – говорить Марта Яручик. – Я вірю, що збережена або відновлена культурна, архітектурна спадщина буде позитивно впливати на розвиток свідомих, допитливих, інтелігентних, критично мислячих людей, бо ми — те, що нас оточує. Кожна деталь є важливою: з деталей складається наше життя, історія, світ. Елементи середовища відіграють важливу роль у формуванні наших естетичних смаків, культури, допомагають краще пізнати домінантний у відповідні історичні періоди стиль в архітектурі, порівняти його з досвідом інших міст.
Навіщо нам знаки минулого
Результат реставрації вивіски на Шевченка учасники проекту презентували місцевим медіа. За словами Аліни Букіної, важливо було «привернути увагу до вивісок як феномену, який здебільшого асоціюється з візуальним хаосом та надмірною і недоречною яскравістю, а на противагу цьому в минулому ми знаходимо доволі типові приклади — естетичні та прості в комунікації».
І цей проект справді дає привід говорити ширше — про збереження артефактів минулого й «відбитків усіх часів» і те, навіщо це сучасній людині в сучасному місті. Ірина Гірна пояснює:
Наші міста — міста Галичини — мають багато нашарувань: Давній Галич, польська, австрійська, знову польська, єврейська, потім радянська культури. Ми не можемо заперечити місто, яке було збудоване до нас представниками різних національностей, викреслити з нашої історії якийсь її шматок — можемо хіба зробити відповідні висновки. Та в будь-якому випадку, якщо отримуємо у спадок будинки, котрим по 200-300 років, маємо зберегти їх, естетику минулого.
Як каже Ірина, Франківськ її здивував: приємна атмосфера, дієві ініціативи, причому низові — від мешканців, молоді. За перші години роботи на Шевченка перезнайомилися з усіма сусідами — то було дуже класно, і засвідчує, що ця робота потрібна людям.
Ми з Ірою охоче долучаємось до громадських проектів (як «Майстерня міста» у Львові, табір у Підкамені, поїздки по селах Галичини) — це допомагає вести просвітницьку роботу, пояснювати людям, що реставрація — це не «наново перемалювати», а насамперед зберегти автентику (тиньку, фарбового шару), це тривалий кропіткий і здебільшого невидимий процес. До моменту, коли ми побачимо красиве зображення, є багато етапів: дослідити об’єкт, укріпити тиньк, щоб він не сипався, фарбовий шар, щоб він не змивався водою, почистити забруднення, закріпити результат із допомогою спеціальних клеїв, що потребує часу, інколи тижня, інколи й більше.
Наприкінці вересня – початку жовтня продовжаться роботи на стіні музичної школи. Цікаво, що відчитати цей напис реставраторкам допомогла «Содова» на Шевченка — завдяки їй вони зрозуміли, що на освітньому закладі використано кирилицю. Тож інколи непросто, але завжди так цікаво «читати» своє місто. І, як каже Марта Яручик, «у наш час, коли все так швидко і різко змінюється, важливо мати щось, біля чого хочеться зупинитися, поринути в роздуми, спогади, помилуватися, пофантазувати. І хотілось би, щоб мешканці мали такі місця в місті, де живуть».
Текст: Ірина Шутка, фото: Антон Куба
Comments are closed.