Село Підлужжя, що у Тисменицькому районі, знаходиться зовсім недалеко від обласного центру. Частина села вже кілька років користується таким благом цивілізації, як централізоване водопостачання – воду їм подає івано-франківське КП «Водоекотехпром». А от інша частина рятується як може – дощівкою, талим снігом та водою з річки…
Ці присілки тут називають Підгора та Гора. Починаються вони одразу ж за річкою, на вапнякових горбах. На вигляд – звичайні сільські обійстя, тільки ані криниць, ані помп тут не побачиш. Натомість, величезні баки та цистерни – чи не на кожному подвір’ї. На одному з них помічаємо жінку, яка саме виносить відро з водою на сонце – аби трохи прогрілася для корови. І як ви тут справляєтеся?
 |
«У двох словах не передати, – відказує господиня, звати її Дарка Шаманська. – От, ми купили собі два таких баки по тонні, збираємо дощівку та на тій дощівці всі господарські проблеми вирішуємо – перемо, корові даємо, деколи миємо посуд. Та вода чистенька, вона у нас відстоюється».
Жінка показує ті самі два баки, які займають чи не півгаража. А на їду? Сестра пані Дарки живе в іншому кінці села, там уже є центральний водопровід, то вони їздять з каністрами по кілька разів на тиждень до неї по воду.
Рятують і сусіди. Так, Люба Бендус, сусідка пані Дарки, якраз забігла до неї по молоко, каже, що вони мають таку бочку від квасу та возять воду з Угорників. «Тисячу літрів і на тиждень не стає, – говорить вона. – І це ми ще не тримаємо корови…».
Криниці? Та тут їх зроду-віку не було. «Наші хати побудовані на вапнякових горбах, – розказує пані Дарка. – Зробити криницю чи помпу – дуже важко. От внизу були помпу вдарили, так ту воду взагалі використовувати не можна. Тверда – як кип’ятити, то осідає таким білим накипом. Навіть корові боїмося давати».
Тож і збирають дощівку, талий сніг, а коли вже дуже сутужно з опадами, то доводиться навіть брати воду з річки, що протікає неподалік. Жінки розповідають, що на Підгорі та Горі є десь зо 105 хат. На Горі ще декому вдалося повикопувати криниці – але коли літо сухе, як цього року, то й вони без води. А найбільші бідаки живуть тут, на Підгорі, хат десь із 35. Єдина надія для цих селян, що й до них колись таки дотягнуть централізоване водопостачання.
У Підлузькій сільраді запевняють: проблему намагаються вирішити, і то найближчим часом. А чого людям доводиться і досі так бідувати, сільський голова Надія Бурячок каже – історія давня. І все, як завжди, впирається у гроші.
«У нас між Підлужжям і Підпечерами свого часу було міське сміттєзвалище, – пояснює голова. – У 1980-х його ліквідували. У 90-му році, коли була створена сільська рада, перший голова підписав договір з Івано-Франківськом – місто мало збудувати нам водопровід через те, що сміттєзвалищем зіпсувало нам воду. Будувати почали у 95-му. Коли через два роки у селі здавали школу, то пришвидшеними темпами провели до неї воду. На цьому все й стало».
Надія Бурячок розказує, що, коли у 2006 році стала головою, то звернулася в управління ЖКГ при івано-франківському виконкомі. «У них на горищі знайшла той проект, поновила кошторисну документацію, ці документи відправили до Києва. І у 2007 році нам виділили кошти з державного бюджету, – пояснює голова. – І ми продовжили будівництво центральної вітки до мосту».
А що договір? Голова каже, його знайти не вдалося. Але, судячи з усього, від ідеї піднімати ту всю справу й висувати місту якісь претензії тут давно відмовилися.
Тоді ж, у 2007-му, бралися проводити воду і Підгорі, і Горі. Навіть трубу провели за річку – робили прокол у руслі. Та прийшла повінь, ще не закріплену трубу (грошей не ставало, бо з потрібних 630 тисяч дали тільки 300) вода просто знесла. А разом з нею – і сподівання селян. Надія Бурячок бідкається, що решту грошей так і не виділили. Цього року знову писали «на Київ» – зрушень жодних.
Отже, вирішили рятуватися самі та як можуть. Надія Бурячок каже, сподіваються, до кінця жовтня трубу таки проведуть за річку. Цього разу вирішили пустити поверх, попри міст. Обійдеться вся ця справа десь у 50 тисяч – гроші зібрали по людях. Знайшли й приватну фірму, яка погодилася взятися за роботу. Вони трубу перетягують за міст, а далі люди вже власними силами мають якось довести воду до хат.
Є тільки одне «але» – та фірма до роботи братися не поспішає, мовляв, зараз виконують інші замовлення. А люди знову чекають, а поки тішаться дощами – буде вода.
