Серед іванофранківців неабиякою популярністю користується дизельний потяг Львів-Рахів, у народі — «Червона рута». Правда, більшість його пасажирів не доїжджають до кінцевої зупинки – основна маса сходить у курортних Яремче й Ворохті. Проте в неділю, 4 вересня, майже 100% їхали саме до Рахова…
У цей день там відбувався ХІІ фестиваль-ярмарок «Гуцульська бриндзя».
Його називають Парижем
Саме слово «Рахів» походить від «рахувати». За легендою, опришки перераховували тут награбовану здобич, аби потім роздати її бідним. В останнє якось важко віриться. До того ж, історики стверджують, що перша згадка про місто датується 1447 роком, коли опришків ще й в помині не було, але легенда є легендою.
Може до Парижа сучасний Рахів і не дотягує, проте незважаючи на невелику кількість населення (лише 17 тисяч) є справжнім, доволі таки комфортабельним містом. Багато туристів говорять, що в Рахові немає на що дивитись. Вони помиляються!
У місті є досить пристойний центр із костелом Святого Яна Непомуцена (1825 р.), сучасною церквою Святого Духа (1994 р.) і мостом через Тису. Найбільше кидаються в очі пам’ятники, яких чимало. Найбільший – радянський монумент воїнам-визволителям, де одна зі скульптур невловимо нагадує Юлію Тимошенко. Крім того, є пам’ятники воїнам-афганцям, радянському розвіднику Петру Борканюку і символічна дерев’яна скульптура матері, на фоні плакату про шкідливість абортів. А нещодавно символом Рахова стала фігура гуцула із крилатою фразою «Знаймо – хто’смо».
Місцеві мешканці добре знають хто вони, звідки і чого варті. Для популяризації народних традицій на початку вересня тут щороку проводиться фестиваль «Гуцульська бриндзя». Його починає театралізована хода головною вулицею міста делегацій з навколишніх сіл. Вершники, кінні екіпажі, трембітарі, вівчарі, калейдоскоп народних одностроїв проходить мимо численних гостей фестивалю. Святкова процесія прямує до амфітеатру «Буркут», де й розпочинається основне дійство.
Дещо про гуцульську віагру
Усі карпатські фестивалі подібні тим, що в одному місці одночасно відбувається багато подій, і кожен може вибрати для себе найцікавіше. Хтось дивиться концерт народних колективів, когось вабить конкурс трембітарів, дехто уважно слідкує за приготуванням баношу, а більшість просто їсть, п’є та купує сувеніри.
До обіду ще спостерігається певна стриманість. На той час кожне село вже розгорнуло експозицію із виробами народних майстрів і кулінарними шедеврами. Фестивальна комісія ходить від столу до столу, куштує, порівнює та обирає переможця. От після цього й починається справжнє гуляння, коли до делікатесів допускають туристів.
На нашу думку, один із найкращих столів був у села Лазещина. Вуличники, тертьїники, ріп’яники, роглики, яфонівка – апетит розігрується вже від самих назв. А банош, який у Лазещині називають «скумердою», був поза конкуренцією. Те, що зазвичай подають у колибах, навіть близько не варилось. Розгадка нагадує старий єврейський анекдот: «Люди, кладіть більше сметани!».
А у підніжжя гори Буркут торгували бринзою. Хоча й не тільки нею. Кажуть, що процес виготовлення овечого сиру є суто чоловічою справою. Може, колись воно так і було, але сьогодні до того допускають і представниць прекрасної статі. Так, пані Марія, із села Шепіт, що на Косівщини, розповіла про таїнство процесу виготовлення бринзи.
Отже, спочатку овече молоко проціджують через смерекове гілля та заливають у великий дерев’яний чан – путеру. Потім додають закваску «глег», яка робиться з шлунка теля, яке ще не паслося. Путеру присувають до вогню і помішують дерев’яною ложкою. Поступово утворюються грудочки сиру, які зліплюють у великий хлібоподібний кавалок. Це – будз, ще не бринза.
Саму ж «королеву фестивалю» отримують, перетерши підсохлий будз із сіллю та маслом. Справжня бринза, розсипчаста, солена, може довго зберігатись і ніколи не тримається в купі.
Те, що залишилось у путері, називають жентицею. До неї додають свіжого молока, переливають у металеву каструлю та варять на вогні. Знову з’являються грудочки, які також зліплюють до купи. Це вже вурда – продукт вторинної перегонки. Вона ніжна, м’яка і нібито позитивно впливає на чоловічу потенцію.
Водичка, що залишилась після вурди, називається «неварка». На ній можна пекти хліб і пампушки, а можна вилити собакам. Виробництво безвідходне. Сайт с проститутками в вашем городе: индивидуалки Иваново Круглосуточно, анонимно, превосходно
На прохання «Репортера» пані Марія розкрила декілька таємниць приготування бринзи. Каже, не треба давати у молоко багато глегу. Ідеальна пропорція – 100 г на 300 л. Також не варто перегрівати сирну масу у путері, оскільки тоді бринза буде занадто жирною.
На перехресті
Бути у Рахові й не відвідати центр Європи – просто неможливо. Він знаходиться за 30 км від міста – у селі Ділове. Наприкінці ХІХ ст. вчені Віденської цісарсько-королівської академії наук здійснили цілу експедицію, з’ясовували, де ж отой центр знаходиться. В результаті околиці села Ділове прикрасила кам’яна стела, де латиною вирізьблено напис «Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, із спеціальним апаратом, який виготовлений в Австро-Угорщині, зі шкалою меридіанів і паралелей встановлений центр Європи. 1887 р.». Декількома метрами лівіше радянські вчені встановили свій металевий обеліск, а за сучасної України центр Європи змістився ще ближче до Києва, про що радісно сповіщає величезна таблиця із тризубом.
І хоча на право європейського центру претендують ще й литовці, словаки, поляки і білоруси, ми з вами добре знаємо, що вони, м’яко кажучи, помиляються.
Comments are closed.