Наймолодша початкова школа в Івано-Франківську №26 живе своїм життям – сучасно, творчо, змістовно. Вже традиційно першокласники влаштовують змагання «Тато, мама, я – дружна сім’я», другокласники старанно вивчають свій родовід, а треті класи – пишуть історії, роздуми, і кращі їх думки на стінгазеті читає вся школа.
«Усі ми – велика дружна сім’я. Вчитель у класі – диригент. А щодо виховання дитини, то вважаємо, що дуже важливо підтримувати міцний зв’язок з родиною, що й намагаємося робити. Проблем у нас нема – є питання, які ми вирішуємо», – з усмішкою каже директор школи Наталія Ільчишин.
Буде непросто
У класній кімнаті 1-Б сонячно й затишно. Малих «гавриків» не мало не багато – тридцятеро. Всі різні й однакові водночас. Гарні, веселі, непосидючі, такі кумедні у своїй серйозності. Хто з перчинкою, хто з хитринкою, усі – як на долоні. Комусь просто хочеться міцно пригорнутися, іншому – розповісти якусь сімейну таємницю. Але все це можливо лише тоді, коли вчитель пройде тест на довіру на відмінно. Хто б ви думали екзаменує вчителя? Так-так, саме вони – першачки.
То вони тільки на перший погляд малі та через одного беззубі. Насправді ж, великі психологи і добре знають, чого хочуть та як цього добитися. Один вперто намагається привернути до себе увагу, наприклад, залізши під парту. Інший високо тягне руку догори, й тільки спробуй його не помітити… Але про все по порядку.
На класній дошці – велетенське жовтогаряче сонце. На дверях, за якими ігрова кімната, висить фотостінгазета «Промінчики нашого класу». «Ось і школа, ось і клас, буде все окей у нас!», – підпис під однією з фотографій, з якої весело підморгує мале хлоп’я.
Понеділок, восьма ранку. Батьки приводять своїх чад до школи. Зустрічаємо. Радісно, усміхнено. Жвавості дітлахам не позичати, вочевидь, за вихідні гарненько відпочили. «Після вихідних діти несуть сім’ю до школи, а після навчального тижня – школу в сім’ю. Тож нині буде непросто», – одразу налаштовує на серйозну роботу вчителька 1-Б класу Руслана Мельник.
Заяча лапка
Вчительство – то не просто собі робота, коли відпрацював, і додому повертаєшся відпочити. Де там! До кожного наступного дня треба готуватися, щоразу вигадувати нові цікавинки, перевіряти зошити, а головне – не забувати вдосконалюватись.
Що ж, без інструктажу досвідчених педагогів не впоратися ніяк. Спершу – до директорки. «Ну то вже спробуєте нашого хліба. Нелегкий, – каже пані Наталія. – Щодо контакту з дітьми на уроці, то все буде залежати виключно від вас. Одразу попереджаю – тримати увагу не просто. На фрази «хочу піти в туалет» чи «голова болить» реагуйте ситуативно. Якщо дитина заснула, ну то нехай спить, бо, очевидно, є на те причина. Щодо структури уроку, то тут без чіткості і вчасності ніяк».
Домовляємося з директором, що на першому уроці, «Основи здоров’я», журналіст спостерігає, а потім, на читанні, дозволять трохи повчителювати.
Отже, тема – «Правила дорожнього руху». На дошці записані слова: дорожня розмітка, бордюр, проїжджа частина, пішохідний перехід. На уроці присутній казковий персонаж – Зайчик. У нього перемотана бинтом лапка. До речі, діти помітили це одразу. Пані Наталя каже, що із Зайчиком сталася неприємність на вихідних, бо він порушив правила дорожнього руху. Діти спостережливі, уважні, активні.
«А ось і Світлофор з’являється:
Як переходиш вулицю, на розі зупинись.
І перш за все уважно на мене подивись!
Я шлях вкажу надійний, де небезпек нема.
Трикольорове око я маю недарма».
Вчитель запитує учнів: Хто їздить у машинах? Хто переходить дорогу? Чому така несправедливість, що світлофор для машини має три ока, а для людини – два? На всі запитання відповідають. Далі вчителька розповідає історію про мудрого Короля, який вирішив навести лад на дорогах. Потім – фізкультхвилинка, гра, підведення підсумків уроку – що засвоїли та про що дізнались.
 |
Самостійна спроба
Урок читання. Тема – «Звукосполучення [Дж]». Починаємо з привітання і правил поведінки учня на уроці. Аби цікавіше – у віршованій формі:
«Щоб урок минув не марно,
Треба сісти рівно й гарно.
«Спитати хочеш – не гукай,
А тільки руку підіймай».
І круть, і верть, і під парту залізти, і сусіда пошарпати… Бешкетники справді встигають всюди. Тішило, що є спокійні й тихі діти, адже їх можна наводити у приклад. Ось, приміром, так: «Яка молодчинка наша Тетяночка! Сидить тихенько, спинка у неї рівненька». Одразу всі дівчатка хочуть ставати молодчинками – миттю випрямляють спинки. А от фрази «Поводься добре! Слухай вчительку! Не відволікайся на уроці! Не бігай! Ти повинен!» – геть не працюють.
Цього разу гостя уроку – Бджілка. Для чемних і активних діток вона приготувала сюрпризи. Далі – вивчення скоромовки, читання з букварика, розповідь про бджілку-трудівницю. Словом, головний висновок – втримати дитячу увагу справді нелегко. Це неабияке мистецтво, досвід і талант.
Ще одна деталь: у першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве, незвичайне. Першокласник, здобувши знання про правила поведінки на уроці, може порушувати їх (голосно сказати щось своєму товаришу по парті або вчителю), заважаючи тим самим усім іншим. Але це через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки.
Перерва. Єдине місце, де всі діти вкупі – килимок. То в них територія, куди школярики йдуть бавитися, або ж розповідають про свої очікування від нового дня. Там же вітають однокласників з днем народженням. Так було й цього разу. Наввипередки тягнули руки, аби привітати дівчинку Камілу, що сиділа посередині і приймала щирі вітання малечі. «Щоб слухала вчительку, маму з татом і гарно вчилася», – бажали хлопці. «Була гарною, слухняною і розумною», – казали дівчата.
Добрі плоди
«Вважаю своїм завданням навчити дитину милуватися гарною квіткою, промінчиками сонечка, метеликом, побачити у бджілці красу. Але сьогодні це доволі складно, бо діти вже змалечку у комп’ютерних іграх, – говорить учитель Руслана Мельник. – Не раз можна бачити, як дитина фізично – начебто на уроці, а насправді – в іншому світі, подумки собі щось моделює, кудись летить чи їде. Теперішні діти чітко розуміють і усвідомлюють що воно зле, але при цьому рухаються в «комп’ютерному» напрямку. Тому пильність має бути з усіх боків, і лише тоді результат не забариться».
Вчителька не схвалює, коли учні жаліються один на одного. І хоч знає, що добрі плоди з тої науки будуть не швидше ніж за рік-два, та заради того моменту, каже, таки варто трудитися.
«Хтось перекине вазон, наприклад, а очевидці швиденько обступлять ту дитину, допоможуть прибрати, і нічого вчителеві не скажуть, – пригадує пані Руслана. – Тоді стає приємно і гарно. А наразі їх треба любити такими, як вони є, вислуховувати навіть тоді, коли на це зовсім немає часу, зберегти усі таємниці, які дітлахи довірили».
Comments are closed.