Життя в Івано-Франківську практично щодня засвідчує: вживати прості істини можна і навіть треба. Бо, якщо їх не вимовляти вголос, вони і зовсім зникнуть із нашого життя.
Дві прості істини, які я сподіваюсь не забути: по-перше, ніколи не можна робити інших людей заручниками власної проблеми, бо вони в цьому не винні; по-друге, є ситуації, в яких ніхто не має рації, пише Остап Українець у “Репортері”.
Спробуйте зробити паузу і вгадати, про що ця колонка. Так, про все те само, що й місяць тому – про блокування доріг людьми, чиї вимоги не виконує влада. Маємо нову моду. Але якщо в історії з Делятином можна було спекулювати про вирубку Карпат і лісовози, які, власне, нищать дороги, то тут ситуація куди смачніша.
До теми З життя «борщівників». Чому у Франківську люди змушені перекривати дороги
Не лише тому, що йдеться про неповагу до містян з обох сторін. Це якраз очевидно. А через те, що ця ситуація, здається, є прекрасним зрізом того, як у нас розуміють демократію. І з боку протестувальників, і з боку влади це розуміння однакове й однаково хибне.
Акція, що паралізує половину міста без дієвих наслідків – звісно, не лише безглузда, але й очевидно ворожа всім, окрім самих протестувальників. Поза, в яку стає міська влада, ховаючи голову в пісок, – не краща. Різниця тільки в тому, що з одного боку в нас відверто шкідливий приклад самоорганізації громадян, а з іншого боку – не менш шкідливою є й реакція людей, котрі були обрані для того, щоби подібні проблеми вирішувати, а не спричиняти. Відрізняються вони владою та можливостями її застосування. Подібні вони святою вірою в те, що особисті інтереси кожного індивіда є благом для всього суспільства.
Читайте Остап Українець: Чия влада, того й віра
За старою радянською звичкою демократію в нас прийнято плутати з автократією. Тобто заведено вважати, що демократія – це влада більшості в інтересах більшості. Це, звісно, правда для представницьких ситуацій (вибори до рад, голосування в самих радах, референдум), коли консолідованим рішенням вважається те, яке було прийняте більшістю голосів. Але не тоді, коли йдеться про повсякденне середовище, у якому нам жити.
Демократія розрахована на те, що меншість має гарантію захисту своїх інтересів, тобто мої права обмежені правами інших людей, а не тим, скільки людей підтримують те, що здається правильним особисто мені. Цілком хибним є створювати дискомфорт соціуму для того, щоб соціум з тобою погодився. Нагадаю, що під час протестів у Шарлоттсвілі ряд штатів зняв відповідальність із водіїв за наїзди на протестувальників. Тому що протест, незважаючи на його кінцеву мету, не може досягати її цілеспрямованим обмеженням прав інших людей чи безпосереднім шантажем. А тут якраз той випадок.
Читайте Остап Українець: “Їхати з країни не планую, хіба що тут почнеться якась геть нездорова фігня”
Проте влада, котра користується тим, що населення загалом не дуже добре вміє грати в протести, котра користується цим для того, щоб уникати відповідальності за сумнівні рішення, щоб уникати пояснення своїх рішень – нічим не краща. Звісно, люди, котрим урвався терпець (байдуже, через що і наскільки швидко), діють імпульсивно, а імпульсивні вчинки рідко бувають правильними. Якби Марцінків не розігрував інтелігентного європейського мера, а насправді був ним, цієї ситуації ніколи не трапилося б.
Читайте Остап Українець: Сурогати ідеології
Але відмовчуватися до моменту, коли стає надто пізно, а тоді робити вигляд, що цар хороший, а бояри погані – це значно гірше, ніж перекриття дороги. Це рівноцінно аргументам про потребу прийняття російської мови як другої державної через те, що поведінка окремих активістів виходить за межі прийнятної. Неадекватна реакція на проблему не означає, що проблеми не існує. І якщо ми нормально сприймемо цю ситуацію, однозначно ставши на бік будь-якої сторони конфлікту – гріш нам ціна як громадянському суспільству.
Comments are closed.